Теоретичні концепції економічної природи категорії «людський капітал»

Теоретичні концепції економічної природи категорії «людський капітал» Розвиток людини, по своїй суті, визначає те, що дає змогу людям вести життя, на яке вони заслуговують і яке дає їм можливість реалізувати свій потенціал як людської істоти. Надаючи важливість розв’язання цієї проблеми, світова громадськість в особі ООН у 2000р. визначила у Декларації Тисячоліття ключові цілі та завдання людського розвитку до 2015 року, що стали відомі як Цілі Розвитку Тисячоліття (ЦРТ). ЦРТ – це глобальні цілі розвитку, що були вироблені та погоджені в результаті проведення міжнародних конференцій та світових самітів протягом 90-х років. Орієнтири розвитку країн на перспективу узагальнені та кількісно вимірювані. Всього 8 цілей, 18 завдань та більше 40 показників. ЦРТ для України є довгостроковим програмним документом, який містить основні індикатори людського розвитку та сталого розвитку довкілля до 2015 року, узгоджені з прогнозними макроекономічними показниками [194, с.2]. Важливі цінності щодо збереження дітей і родини, миру та спокою, праці та добробуту, надії та віри покладені в основу урядових програмних документів соціально-економічного розвитку України. Виходячи з характерних особливостей світових тенденцій сучасного економічного розвитку і, в першу чергу, тенденцій світової глобалізації, Україна як молода демократична держава задіяна в цих змінах, формуючи нову продуктивну економіку, яка базується на інформаційному та технологічному прогресі, а також високоефективному людському потенціалі [151; 156; 160; 164; 165]. Як відомо, теорія нової продуктивної економіки не відкидає ринкових відносин. Вона передбачає та обґрунтовує їх розвиток, де під впливом ринкових важелів робоча сила набуває форму людського капіталу. Людський капітал в ринковому середовищі функціонує як активний чинник продуктивності економічних відносин. Дослідження людського капіталу набуває нового значення та змісту, що надає цій проблематиці своєчасну актуальність і практичне значення. Слід підкреслити, що теорія людського капіталу – це новий аспект наукового пошуку, тому визначення теоретичної концепції переходу наукових поглядів від категорії людського фактору, як активного чинника суспільного відтворення, до сутності його економічної природи в системі відтворення економіки ринкової моделі. Такий підхід дає підстави вважати, що теорія людського капіталу та концепція його відтворення – новий науковий напрям в сучасній економічній теорії. Це означає, що сучасний людський капітал доцільно розглядати не ізольовано як певний ресурс, а в контексті системи капіталістичних відносин і загальної теорії капіталу, де гроші являються початковою формою прояву капіталу. Аналіз досліджень та наукових публікацій свідчить, що питання теорії людського капіталу привертало певну увагу з давніх часів, що проявилось в обґрунтуванні різних концепцій людського капіталу, його сутності, формуванні та використанні. Ще у XVII ст. У.Петті висунув ідею першочергової цінності трудових навичок населення в національному багатстві країни [133]. А.Сміт надавав особливого значення інвестиціям у продуктивні здібності людини. Він вважав, що майстерність і знання людей є приналежними до основного капіталу. При цьому підкреслюючи, що людський капітал, набутий завдяки знанням і майстерності, шляхом інвестицій в нього набуває форму основного капіталу як елемента виробництва, що «приносить дохід або прибуток, не вступаючи в обіг або не змінюючи власника» [178, с.311]. Вчений вважав, що «...навчання завжди вимагає певних витрат, які являються основним капіталом, що реалізується в його особистості» [178, с.311-312]. К.Маркс, досліджуючи процес виробництва капіталу наголошував, що кожен новий капітал при своїй першій появі на сцені, тобто на товарному ринку, ринку праці або фінансовому ринку, незмінно проявляється у формі грошей, які шляхом певних процесів повинні перетворитися в капітал [97, с.157]. Постановка питання про розгляд людського капіталу в контексті його економічної природи дозволяє розглядати цю категорію з позиції теорії капіталу. Капітал за К.Марксом – це вартість, яка приносить додаткову вартість [97, с.166]. У ширшому розумінні капітал визначається як цінність, що приносить потік доходу. C.Мочерний розглядає капітал як сукупність виробничих відносин капіталістичного способу виробництва, за яких засоби праці, певні матеріальні блага, гроші, об’єкти інтелектуальної власності та різні види цінних паперів тощо є знаряддям експлуатації, привласнення частини неоплаченої праці [48, с.719]. Найбільш повну аналогію між працею і капіталом провів А.Маршалл [104]. Теорія людського капіталу започаткована у 50-60-х роках ХХ століття в США зарубіжними вченими Т.Шульцом, Г.Беккером, Х.Боуеном, Ф.Махлупом, Дж.Мінцером, Й.Бен-Поретом, М.Блаугом, Е.Лезером, Р.Лейардом, Дж.Псахаропулосом, Ш.Розеном, Ф.Уелчом. Вона набула особливу популярність на Заході, і її розробники – Т.Шульц та Г.Беккер були представлені до Нобелівської премії з економіки. Хоча теорія і не була прийнята як досконала, але вона весь час залишається провідною в цій сфері. Основним положенням вказаної теорії стало твердження, що особливою формою людського капіталу виступають індивідуальні характеристики людини, розвиток її здібностей, набуття знань та навичок. Їх використання у процесі праці сприяють збільшенню прибутків. Теорія людського капіталу також запропонувала пояснення внеску освіти в економічне зростання, визначення попиту на освітні та медичні послуги, впливу вікової динаміки, заробітків, гендерних відмінностей в оплаті праці. До наукового обігу категорію “людський капітал» в середині ХХ ст. увів Т.Шульц. У його трактуванні людський капітал зводиться до розвитку знань і здібностей, які людям надають шкільна освіта, навчання на робочому місці, зміцнення здоров’я, зростаючий запас економічної інформації [254]. Отож відповідно було визначено й економічну роль освіти, науки, охорони здоров’я, які до того трактувалися виключно як галузі, що споживають, але не виробляють. Загалом, теорія людського капіталу сприяла загальній тенденції зміни ставлення до освіти, культури та інших галузей соціальної сфери, зокрема, з погляду їх ресурсного забезпечення. Освіту почали розглядати як пріоритетний чинник економічного зростання та відповідно як фактор підвищення продуктивності економіки. Цьому передувало визначення того факту, що освічена людина оперативніше та якісніше виконує роботу певної кваліфікації. Автор концепції «всеосяжного капіталу» І.Фішер стверджував, що капіталом є все, що здатне протягом певного часу приносити дохід, тому людина, як і інші корисні матеріальні об’єкти, входить до складу капіталу [243, с.51-52]. Дж. Міль вважав, що «сама людська особа… не є капіталом. Людина є метою, заради якої існує багатство. Але набуті нею здібності, що виступають тільки як засіб і реалізуються тільки через працю, на всіх підставах можна віднести до категорії капіталу» [248, с.47].