Методологічні підходи до оцінки людського капіталу

Методологічні підходи до оцінки людського капіталу Методологічні особливості моделей відтворення людського капіталу закладалися багатьма дослідниками і можуть бути визначені на підставі аналітичного огляду попередніх теоретико-методологічних концепцій теорії капіталу та його основних складових. На підставі узагальнення різних точок зору автор виходить iз положення, що сутність категорії «людський капітал» доцільно розглядати в залежності від мети дослідження, акцентуючи увагу на тих аспектах змісту категорії, які мають чіткі споріднені риси з іншими фазами відтворення. У даному аспекті це - категорія «людина економічна». За визначенням С. Мочерного [48, с.214] «людина економічна» розглядається як сукупнiсть економiчних потреб, iнтересiв, цiлей iндивiда, органiчне поєднання в ньому рис працiвника i власника. Визначення «людини економічної» передбачає з’ясування її основних ознак, органiчно пов’язаних з вiдносинами власностi, що вiдображають природний (бiологiчний) i соцiально-економiчний аспекти розвитку людини в рiзних соцiально-економiчних формацiях. У ринкових умовах «людина економiчна» виступає також носiєм iндивiдуальної власностi - спроможністю працювати, яка за своєю природою є товаром. «Людина економiчна» за своєю економічною сутнiстю проявляється через поєднання двох форм власностi - колективної та iндивiдуальної. «Людина економiчна», з точки зору своєї iндивiдуальної власностi в суспiльствi є часткою колективної власностi. Колективна власнiсть створює людське багатство суспiльства, незалежно вiд його суспiльної форми. Індивiдуальна власнiсть в ринкових економiках одночасно є носiєм цiнової вартостi, через яку вона обмiнюється на власнiсть iншого роду [49, с.215]. Як вiдмiчає К.Маркс, цiнова вартiсть як засiб обмiну є продуктом працi i тому має вартість [97, с.57]. Таким чином “людина економiчна” - це складна суспiльна категорiя, яка проявляється у товарному виробництвi у рiзних формах вартостi, яка через процес обмiну перетворюється в капiтал. Сам капiтал в процесi його споживання є джерелом створення доданої вартостi, що дає пiдстави пов’язувати його не лише iз речовими факторами виробництва, а й особистим, людським фактором. Сучасна економічна наука, яка ставить людину в центр свого предмета - це трудова теорія вартості. Багато з її надбань, з лагом у сотню або, може, й більше років підхопила неокласика. Так, теорія людського капіталу має попередницею розроблену теорію вартості робочої сили, у якій К. Маркс накреслив усі основні елементи, що формують її параметри або елементи людського капіталу. К. Маркс, користуючись напрацюваннями своїх попередників, назвав майже всі фактори формування цінності робочої сили (освіта, досвід, рівень життя, історичний і моральний елементи тощо) [97]. Теорія розвитку Й.Шумпетера в обхід К. Маркса вносить в економічний аналіз розвиток, конструктивне руйнування, підприємництво, що міститься вже в категоріях відносної та надлишкової додаткової вартості, які передбачають підвищення продуктивності праці за рахунок удосконалення й мистецтва управління [235]. У сучасній економічній літературі проблеми людини та її відносин піднімає інституціональна економічна теорія, яка в такий спосіб намагається заповнити прогалини, що виникли у вивченні людського фактору. Спостерігалося намагання показати порядок формування індивідуальних ціннісних орієнтирів і потреб індивіда, оскільки набір потреб людини впливає на попит, а отже — і на економічний розвиток. У другій половині 70-х років XX ст., коли економіка західних країн потрапила під удар паливно-енергетичної та сировинної криз, відомі світові гуманісти А. Печчеї [134], Е. Фромм [229] та ін. запропонували вихід із ситуації через зміну внутрішнього світу людини, її самовдосконалення та обмеження потреб.