Компаративний аналіз інструментів збільшення несировинного експорту

Компаративний аналіз інструментів збільшення несировинного експорту Неухильне зростання об`ємів експорту наукомісткої продукції свідчить про все більшу увагу до проблеми поліпшення якісної структури експорту. Якщо у промислових країнах йдеться про інноваційну діяльність [6, с. 45–47], розвиток високотехнологічних підприємств [187, с. 88], то для країн на зразок України більш актуальним видається збільшення несировинного експорту, яке з часом повинно супроводжуватися ускладненням його структури . Країни Південної та Східної Азії завжди викликали інтерес в економістів, оскільки за короткий час завдяки стратегії розвитку несировинного екс¬портного потенціалу досягли високого рівня економічного зростання. З часом галузева структура економік нових індустріальних країн (Сінгапур, Південна Корея, Тайвань) зазнала радикальних змін у напрямі спеціалізації на технологічній і наукомісткій продукції, яку виробляє високо¬кваліфікована робоча сила. З-поміж найважливіших факторів назива¬ються: а) висока частка експорту у ВВП; б) інвестиції у високоприбуткові проекти та провідні технології промислових економік; в) високий рівень інвестицій та заощаджень; г) розвиток освіти; д) досвід конкурентних ринків [77, с. 14]; е) сприятлива кон’юнктура західних ринків та вигідне географічне положення; є) стабільність і автократичність політичних режимів [125, с. 16]. Прихильники неокласичної школи стверджують [319], що успіх країн Південно-Східної Азії став результатом взаємодії кількох чинників: історичних – перебування у колоніальній залежності заклало передумови для сучасного капіталізму; природних – невеликий внутрішній ринок та обмеженість природ¬них ресурсів спричинили експортоорієнтовану стратегію цих країн [188, с. 133]; соціокультурних – працелюбність і наполегливість, трудова дисципліна, буддистські етичні норми, тяга до освіти, повага до знань [125, с. 15]. Діяльність ТНК стала головним джерелом інновацій [188, с. 134], загострила конкурентну боротьбу, сприяла появі національних фірм в експортному секторі економіки – сформувалися великі національні монополії, що не поступалися західним [125, с. 16]. Не виключено, що інвестиції ТНК стимулював місцевий торговельний протекціонізм. Використання капіталоємних технологій для виробництва експортних то-варів у країнах Південно-Східної Азії сприяло швидкому нагромадженню капі-талу [319, с. 75–76] та досягненню високих темпів економічного зростання у 1970-х – середині 1990-х рр. [239, с. 42]. Починаючи з 1960-х рр., у східно-азійських економіках активно використовувалися: інозем¬ний капітал, техніка і технології розвинутих країн, передусім в обробній про¬мис¬ловості [125, с. 14]. У 1970–1986-х рр. експортні поставки країн Південно-Східної Азії зросли у 18 разів. У дослідженні В.Мускателлі та ін. [298] виявлено значний вплив експорту на економічне зростання в Гонконгу, який залежить від високої цінової еластичності. Вищий рівень цінової еластичності експорту визначає його конкурентоспроможність на міжнародному ринку [309, с. 260]. У Тайвані і Кореї промисловий експорт складав 2/5 загального експорту [125, с. 18]. Зростання валютних доходів від експорту дозволило розширити імпорт товарів і послуг. На відміну від інших країн, імпорт (машини і облад¬на¬н-ня, транспортні засоби) використовувався для модернізації найбільш конку¬рен¬т-них галузей [125, с. 19]. Конкурентоспроможність країн Південно-Східної Азії виз¬начили продуктивність праці та політика “дорогої” робочої сили [105, с.71]. Як свідчить досвід Сінгапуру, добре спланована та організована система стимулювання розвитку технологічних галузей дала відчутні результати у відносно короткому часовому проміжку [225]. Серед низки заходів слід виокремити політику підвищення рівня заробітної плати та збільшення різниці між високо- та низькокваліфікованими працівниками, що заохочувало підвищення кваліфікації персоналу, включно зі субсидіями для ком¬паній, що проводять навчання працівників. Заохочення автоматизації, меха¬ні¬зації, комп’ютеризації, використання сприятливих схем інвестування для інно¬ва¬ційних проектів, лібералізація фіскальної політики забезпечили стрімку позитивну динаміку економічного зростання, підвищення ефективності еко¬но¬міки, зростання заробітної платні. Сінгапур у рамках індустріальної реструк¬ту¬ризації почав розвивати машинобудівну галузь і сьогодні відомий у таких га¬лу¬зях, як сталева, виробництво кольорових металів, хімікатів, нафтохімічних ви¬робів, суднобудування, електронне промислове устаткування [188, с. 136]. Стимулювання несировинного експорту в Сінгапурі можна систе¬ма¬ти¬зу-вати в розрізі трьох основних фаз [225]. Основною характе¬ристи¬кою першої фази (1965–1972 рр.) було створення преференційних зон для екс¬по¬рту. Цей період відзначався заохоченням інвестицій у працеємне вироб¬ни¬цтво (теорія Хекшера-Оліна). Друга фаза (1972–1979 рр.) передбачала спе¬ціа¬лі¬за¬цію виробництва на більш капіталоємних товарах, а відповідно – попит на ква¬ліфі-кованих працівників. Особливістю третьої фази (1979–85 рр.) була економічна реструктуризація та переорієнтація на високоприбуткове виробництво, що сприяло ефективному розміщенню інвестицій. Сінгапурські ВЕЗ мали дві виз-начальні риси. По-перше, це були індустріальні території з відмінною інфра-структурою і низькими тарифами. По-друге, дозволявся імпорт товарів, що не підлягали митним платежам. Зокрема, у 1967 р. було запроваджено 90 % звіль-нення від податків на 5–15 років на прибутки від несировинного експорту для підприємств з іноземними інвестиціями.