Напрями вдосконалення структури експорту на регіональному рівні

Напрями вдосконалення структури експорту на регіональному рівні Зроблені вище аналітичні зауваження показують, що регіональна політика може бути важливим чинником політики стимулювання несировинного експорту. По-перше, заслуговує уваги досвід СЕЗ/ВЕЗ. По-друге, виразно простежується відмінний вплив географічної орієнтації зовнішньої торгівлі на динаміку промислового виробництва окремих регіонів. Ставлення до СЕЗ/ВЕЗ в Україні нагадує своєрідну “політико-економічну синусоїду”: залежно від поточної політичної кон’юнктури баланс переваг і недоліків оцінюється або надміру критично, або з перебільшеним оптимізмом. Наприкінці 1990-х рр. вважалося можливим повторити успіх Китаю, де за допомогою СЕЗ/ВЕЗ вдалося задіяти потужний „локомотив” зовнішньо-орієнтованого економічного зростання. Проте вже навесні 2005 р. уряд прем’єр-міністра Ю.Тимошенко рішуче розпочав демонтаж вітчизняних СЕЗ/ВЕЗ, що зустрівся з недвозначними оцінками, але загалом відбивав брак відчутних позитивних результатів за китайським зразком (додаток Р). У Стратегії економічного і соціального розвитку України (2004–2015 рр.) „Шляхом європейської інтеграції” [140, с. 325] СЕЗ/ВЕЗ розглядаються засобом залучення інвестицій у пріоритетні галузі виробництва для збереження наявних і створення нових робочих місць, подолання наслідків екологічних та техногенних катастроф, запровадження нових технологій, активізації зовнішньоекономічних зв’язків, збільшення виробництва високоякісних товарів і послуг, створення сучасної виробничої, транспортної та ринкової інфраст¬рук¬тури. На наш погляд, у вітчизняній дискусії щодо СЕЗ/ВЕЗ втрачено головний зміст – зв’язок з інвестиційно-інноваційним компонентом еконо¬міч¬ного розвитку. Якби перед ініціаторами вітчизняних СЕЗ/ВЕЗ відразу ставилося завдання залучення технологічних компаній та збільшення експорту продукції на ринки промислових країн, то наслідки були б набагато переконливішими. Необхідні аналітичні аргументи зручно проілюструвати за допомогою модифікованої моделі Мартіна в інтерпретації польського дослідника П.Гаєвського (додаток Ф) [244, с. 59─80]. На рис. 3.6 крива RR показує обернену залежність між процесом кон¬цент-рації виробничої діяльності в агломераціях і ступенем майнового розша¬рування, яку зумовлено підвищенням конкуренції та супутнім підвищенням ефективності економічної системи. Лінія АА визначає пряму залежність між концентрацією виробничої діяльності та майновим розшаруван¬ням, що пояснюється підвищеними можливостями для отримання доходу. Вища концентрація діяльності у промислово-виробничих агломераціях знижує кошти інновацій і, таким чином, пожвавлює технологічний прогрес і динаміку економічного зростання (лінія КК). Суспільний капітал збільшується в міру зниження майнового розшарування (крива SK). Найбільший приріст суспіль¬ного капіталу можна отримати в економіках зі значним майновим розша¬ру¬ва¬н¬ням. Акумуляція суспільного капіталу позитивно впливає на динаміку еконо¬мічного зростання, яка, до того ж, залежить від коштів інновацій. Зрозуміло, що наведена модель передбачає заміщення між суспільним капіталом та інно¬вація¬ми як двома чинниками виробничої функції. З іншого боку, так само нереально сподіватися на державні інноваційні програми ─ це повинні робити приватні інвестори, які мають відповідні технології та досвід їх практичного застосу¬ва¬ння. Приймаючи зменшення коштів інновацій як наслідок залучення інвесторів на територію СЕЗ/ВЕЗ (КК→КК), при незмінному рівні концентрації вироб¬ни¬чої діяльності досягається вищий темп економічного зростання. Якщо припус¬тити, що зниження коштів інновацій спричинить загострення конкуренції, слід очікувати деякого зниження агломераційного ефекту та зменшення майнового роз-шарування. У поєднанні з логічним для такої ситуації сприятливим інфра-структурним ефектом (AA→AA) виникають можливості для переходу до вищої динаміки економічної динаміки з темпом y2.