Механізми використання об’єктів інтелектуальної власності у світі

Механізми використання об’єктів інтелектуальної власності у світі Існує різномаїття механізмів, за допомогою яких в розвинених країнах світу держава бере участь в створенні сприятливого інноваційного клімату і сприяє комерціалізації результатів дослідницької діяльності. В узагальненому вигляді вживані інструменти можна розділити на три великі групи. По-перше, це пряма фінансова участь держави у вигляді фінансування певних проектів (наприклад, участь у венчурному фінансуванні) або організацій (наприклад, малих інноваційних фірм). По-друге, це підтримка зв’язків між державним і приватним секторами в науково-інноваційній сфері (державно-приватні партнерства). По-третє, це фінансування створення елементів виробничо-технологічної інфраструктури (технопарків, інкубаторів, офісів з просування технологій, і т.п.) [35]. Представляється доцільним взяти до уваги досвід розвитку комерціалізації технологій в країнах ЄС, який показує, що світові тенденції полягають у відмові держави від прав на ОIB, створені за рахунок федеральних засобів, і виведенні на ринок реальних власників науково-технічних результатів. Головними тенденціями в розробці механізму введення в господарський оборот результатів науково-технічної діяльності і ОІВ, створених за рахунок державних коштів, є [39]: закріплення прав на ІВ за організаціями-розробниками, а також; стимулювання передачі прав на ІВ, створену за рахунок бюджетних коштів, від наукових організацій і університетів в промисловість для прискорення її комерціалізації. Порівняння держав, що заохочують «професорський привілей» в Європі з державами, що не мають такого привілею, показує, що основна відмінність полягає в ефективності впровадження інновацій і передачі технологій. Таким чином, закріплення права на IB за дослідницькою організацією ефективніше з погляду комерціалізації через наступні основні причини: 1) Дослідницька організація володіє великими професійними можливостями для комерціалізації у порівнянні з окремим дослідником; 2) Право на ІВ в «руках» окремих дослідників розпилює інформацію про ОІВ для посередницьких професійних організації, які займаються комерціалізацією технологій. Дослідницькі організації здатні створювати «критичну масу» ОIB. Статус і авторитет НДІ не порівнянний із статусом і авторитетом приватної особи при переговорах з бізнес-партнерами. Крім того, нарівні із закріпленням права власності на результати наукових досліджень доцільно розглянути можливість введення в українському законодавстві норми, що визначає завдання комерціалізації як одного з основних профілів діяльності наукових організацій. Утворення нових підприємств (start-up компаній). Нові високотехнологічні компанії – напевно, найпривабливіший для економіки канал комерціалізації технологій, оскільки вони створюють робочі місця, податкові надходження, імідж території і т.д. Створення нових компаній – пріоритетний напрям для більшості європейських наукових організацій та університетів, направлених на посилення процесу утворення spin-off компаній [34]. Існують різноманітні схеми і підходи до стимулювання зростання spin-off компаній в Європі, проте ніяка схема не зможе бути застосована, якщо не визначена законодавча рамка (законодавчі норми) щодо наступних основних питань: 1) Чи може інститут і окремий дослідник брати участь в утворенні start-up компаній, вносити свій внесок до капіталу нової компанії? 2) Які форми цієї участі? 3) Чи може дослідник працювати в start-up компанії? 4) Чим стимулюється створення start-up компаній? Оскільки, з погляду економіки, утворення нових інноваційних підприємств (start-ups) вважається одним з важливих джерел для економічного розвитку території, в даний час в Європі активно розглядаються можливі схеми пайової участі (share-holding) для інститутів і дослідників при створенні нових підприємств, а також прав щодо другої роботи (secondary employment). На додаток до того, що наукові організації відповідають за питання, пов’язані з інкубаторами інноваційних підприємств, наукові організації і дослідники мають право робити внески в капітал start-ups і ставати акціонерами (наприклад, це існує в Ірландії, Німеччині, Нідерландах). Часто, але не завжди, це поєднується з граничним рівнем (capital cap) або іншими обмеженнями, що встановлюються законодавством (наприклад, у Франції дослідник – державний службовець – може володіти тільки 15% від акціонерного капіталу підприємства, в Германії наукові інститути мають право на 25% акцій протягом восьми років), і правилами, що не допускають упередженості (bias) при переговорах між інститутом і підприємствами, що створюються. На наступному етапі, коли ведеться оцінка самого потенційного винаходу, компанія перевіряє наявність трьох фундаментальних елементів [35]: – патентоспроможності – оцінюється спільно патентними агентствами і науковими експертами; – ринкового потенціалу – проводиться аналіз розміру ринку і конкуренції; – потреби в інвестиціях – проводиться аналіз потреби в капіталі. Оцінка цих трьох складових підходу проводиться на договірних умовах, що закінчується розрахунками можливого майбутнього доходу у разі комерціалізації ідеї. Мета підходу полягає не в тому, як комерціалізувати результат дослідження, а, швидше, в тому, як використати ідеї протягом 3-7 років. В Україні сьогодні відсутня реальна можливість для зростання start-up компаній на рівні державних дослідницьких організацій. Державні унітарні підприємства, державні установи не мають реальної правової можливості засновувати такі компанії. Превалююча частка унітарних підприємств і державних установ в загальному об’ємі державних організацій створює серйозні труднощі в комерціалізації створених ними науково-технічних результатів, нових технологічних компаній, і відповідно перешкоджає розвитку державно-приватного партнерства. Ця обставина закриває сьогодні можливість для використання в Україні одного з ключових інструментів комерціалізації технологій. Слід зазначити, що ця ситуація не є винятковою для України, в багатьох європейських державах раніше також існували обмеження для державних інститутів по створенню дочірніх компаній, проте сьогодні загальною тенденцією в європейському законодавстві є створення такої правової ланки, яка б стимулювала державні інститути до участі в створенні start-up компаній. Дана тенденція заснована на об’єктивній оцінці ефективності різних підходів, проб і помилок протягом декількох десятиліть еволюції європейського законодавства.