Стан використання результатів дослідницької діяльності в світовій практиці

Стан використання результатів дослідницької діяльності в світовій практиці Університети часто характеризуються як «двигуни економічного зростання» (an engine for economic growth), а правова охорона і комерціалізація результатів їх досліджень представляється єдиним способом залучення, збереження і винагороди обдарованих учених, прагнучих бачити, що результати їх праць використовуються на благо суспільства [43]. При цьому саме система правової охорони ІВ, орієнтована на трансфер технологій, забезпечує університетам стійкі зв’язки з промисловістю та надходження інвестицій для наукових досліджень. У 1980 – 1990 рр. стає загальновизнаним фактом те, що патентна система і університети США є одним з найбільших чинників економічного зростання країни, що визначає її конкурентоспроможність в світі і пояснює все зростаючу значущість наукових досліджень та ІВ для технологічного розвитку США. Так було не завжди. До недавніх пір класичний американський університет виконував функцію творця і накопичувача нових знань, а їх передача суспільству здійснювалася у формі навчання студентів і фахівців, публікацій в статтях і монографіях, участі в наукових дискусіях на конференціях і семінарах. Тільки незначна частина результатів наукових досліджень і розробок університету потрапляла в промисловість. Дослідження і контакти учених носили замкнутий характер, перетворюючи наукові досягнення на «чисту науку», а розвинені зв’язки з промисловістю практично були відсутні. Звичайно, в таких умовах передача промисловим фірмам технологій, розроблених університетами, могла мати тільки випадковий характер [48]. Таке положення істотно змінилося, коли конкурентоспроможність промислових фірм в умовах жорсткої міжнародної конкуренції все більшою мірою стала визначатися часткою наукоємною продукцією, яку випускали ці фірми. Саме тому вони, не обмежуючись власними дослідженнями або не маючи можливості проводити їх самостійно, у все зростаючих масштабах стали звертатися до комерціалізації університетських розробок. Проте, до 1980 р. патенти на результати університетських досліджень, що фінансуються державою, переуступались уряду, який не мав спеціального механізму або політики для їх комерціалізації. Зовсім не випадково до 1978 р. федеральний уряд зміг ліцензувати тільки 4% з 28 тисяч патентів, якими він володів. Після ухвалення Закону Бея-Доула, вже до кінця 1980 р. положення різко змінилося. Більшість університетів, що мали крупні науково-дослідні програми, прийняли спеціальні документи про патентну політику (Patent Policy), створили або значно розширили спеціальні відділи, що забезпечують діяльність в області ІВ, які істотно активізували патентування і ліцензування винаходів, права на які тепер належали університетам [10, 67]. Це принесло також і великий економічний ефект. Останніми роками опубліковано багато результатів серйозних досліджень, що аналізують ефективність Закону Бея-Доула і його роль в економічному розвитку університетів і країни в цілому. Як одна з важливих «заслуг» закону є те, що він створив основу для типової державної патентної політики (а uniform federal patent policy), яка однозначно встановила, що університети мають право на винаходи, створені при використанні державного фінансування [68]. Новий підхід полягав в тому, що відмовляючись від власності, держава ввела на ринок реальних власників науково-технічних результатів – університети, стимулювала створення необхідних інфраструктур з правової охорони, передачі і комерціалізації технологій і, тим самим, сформувала базові умови для взаємодії всіх учасників процесу створення, охорони, передачі і використання технологій в економіці країни. Закон Бея-Доула став для університетів своєрідною «Великою хартією вільностей», давши поштовх для інвестування і розвитку патентно-ліцензійних відділів університетів і якісно змінив їх діяльність щодо комерціалізації університетських наукових досліджень і залученню нових інвестицій [69]. Університетська система США, стає одним з основних джерел нових технологій і крупним ліцензіатом. Спостерігається інтенсивне зростання ліцензійної торгівлі університетів і їх доходів. Традиційно активну патентно-ліцензійну роботу проводять три американські вузи: Каліфорнійський університет, Массачусетський технологічний інститут і Стенфордський університет, на частку яких припадає від 1/4 до 1/3 всіх ліцензій і доходів від них. Тільки у Каліфорнійському університеті за 15 років (1978-1993 рр.) вони зросли в 78,3 рази і в 1993 р. склали 44,6 млн. дол. (у 1978 р. – 0,6 млн. дол.) [70]. У 1995 р. до числа університетів, що ведуть роботу в області ліцензійної передачі технологій, увійшов Колумбійський університет (Нью-Йорк). Він зайняв третє місце після Каліфорнійського і Стендфордського університетів, отримавши від 158 ліцензійних угод, що діють, роялті в розмірі 34,3 млн. дол. (у 1985 – 0,5; у 1990 – 3,0 млн. дол.). У 1996 р. сума роялті зросла до 42 млн. дол., а в 1999 р. – до 89,1 млн. дол. – за рахунок комерціалізації патентів, що дозволило йому зайняти перше місце в країні. Університети США, як правило, не продають розроблені технології, а передають права на їх використання на основі патентних ліцензійних угод. У деяких наукоємних галузях промисловості частка патентів, що належать університетам, складає 18% (генна інженерія), 12% (молекулярна і мікробіологія), 11% (технологія надпровідності), 10% (фармакологія), 5% (роботи). Кількість патентів і ліцензій університетів США мають стійку тенденцію до зростання. Цікаво, що до 1980 р. всі університети (близько 150) щорічно отримували тільки близько 250 патентів і лише 25 з цих університетів займалися ліцензуванням технологій. У 1994 р., через 10 років після ухвалення закону 1984 р. університети США отримали вже 1874 патенти. У наступні роки тенденція зростання патентів університетів збереглася: 1995 – 1833, 1996 – 2095, 1997 – 2645, 1998 – 3224, 1999 – 3661, 2000 – 3764, 2001 – 3721, 2002 – 3673 патенти . [71] Аналогічна тенденція спостерігалася і у сфері ліцензійної торгівлі. Асоціація університетських менеджерів по трансферу технологій (AUTM) (США) дає наступні дані про узгоджені 130-190 університетами, дослідницькими інститутами і клініками ліцензійні угоди і, відповідно, отримані ліцензійні платежі: 1999 р. – 2616 і 424 млн. дол. США, 2000 – 2741 і 514, 2001 – 3328 і 611, 2002 – 3668 і 725, 2003 – 3914 і 862, 2004 – 4362 і 1263, 2005 – 4058 і 1071, 2006 – 4673 ліцензії і 1267 млн. дол. США [44]. У 2006 р. на основі ліцензійних угод на ринок надійшло щонайменше 569 нових комерційних продуктів. З 4673 нових ліцензійних і опціонних угод (46,5 % виняткові, 53,5 % – невиняткові ліцензії), дві третини яких було поміщено компаніями з числом робочих менше 500. Було створено 450 нових компаній. Було представлено 15573 винаходів (описаних у формі розкриття їх суті), подано 7741 заявку і отримано 3673 патенти США. Всього ж в період 1993 – 2002 рр. університетами було отримано 28093 патентів США. Всього за період 1980 – 2002 рр. було створено 4320 компаній, з яких на кінець 2002 р. діють 2741. На кінець 2002 р. діють також 26086 ліцензій і опціонів, з яких 10866 дали валовий ліцензійний дохід у розмірі 1,26 млрд. дол. США. [72] Економічний ефект від ліцензійної діяльності американських університетів значимий і є серйозним аргументом ефективності досвіду США однозначного закріплення прав на ІВ за університетами. Тільки річний об’єм продукції, випущеної на основі університетських ліцензій в масштабах країни в 1999 р., перевищив 40 млрд. дол., дохід від податкових надходжень на федеральному рівні, рівні штатів і місцевих рівнях до держбюджету склав 5 млрд. дол.