Організаційно-економічна сутність і структура малого бізнесу

Організаційно-економічна сутність і структура малого бізнесу Перехід до ринкової системи господарювання визначається переходом до економіки підприємницького типу, а передумовою успішного функціонування ринкових механізмів, перш за все, виступає розвиток малого бізнесу. Найважливішою умовою ефективності ринкової системи є існування та взаємодія підприємств великого, середнього та малого бізнесу, кожен з яких відіграє певну роль в економіці країни. Особливого значення набуває становлення та розвиток сектору малого бізнесу, який є найбільш динамічним елементом в структурі ринкової системи будь-якої країни. У ринковій економіці малий бізнес виступає провідним сектором, який визначає темпи економічного та соціального розвитку країни, структуру і якість валового національного продукту. Поняття малого бізнесу невід’ємно пов’язане із розумінням сутності підприємництва. Особливої уваги в сучасній економіці заслуговує розмаїтість підходів до змісту підприємництва, методів та засобів його функціонування в економічній системі. Й.Шумпетер відзначав, що підприємництво це не рід занять, а склад розуму й властивість натури: потрібно мати особливе уявлення, постійно протистояти тиску рутини. Потрібно бути здатним знайти нове й використати його можливості. Потрібно вміти ризикувати, переборювати страх і діяти незалежно від процесів, що відбуваються, самому ці процеси визначати [110, с.132]. За Й.Шумпетером, підприємницька функція складається в реалізації організаційно-господарських нововведень «нових комбінацій факторів виробництва», які відіграють головну роль у розвитку економіки, забезпечуючи її ріст. Таким чином, однією із центральних фігур господарської діяльності визнається підприємець-інноватор, причому підприємницьку функцію може виконувати як певна особа, так і група осіб. Досить широко трактується Й.Шумпетером зміст інновації: це не тільки виготовлення нового продукту й впровадження нових технологій, але й освоєння нового ринку збуту, нових джерел сировини, нових форм індустріальної організації. Поняття «підприємництво» охоплює широкий спектр визначень, оскільки протягом значного проміжку часу воно перебувало під впливом різноманітних соціально-економічних, культурних та психологічних факторів. Будучи необхідною рисою ринку та його обов’язковим атрибутом, підприємництво є системою економічних, юридичних, історичних, політичних та психологічних відносин. Вперше поняття «підприємець» згадувалося на початку XVIII ст. у наукових роботах банкіра-економіста Р.Кантільйона. Готовність до ризику він вважав визначальною рисою підприємця, отже, до підприємців зараховував людей з нефіксованими прибутками (ремісників, селян), тобто зайнятих економічною діяльністю в умовах нестабільності та непередбаченості цін. Підтримуючи традиційну економічну теорію оптимізації, він сформулював думку про те, що розходження між попитом та пропозицією на ринку дають можливість окремим індивідам купувати чужі товари за відомою ціною, а свої продавати за більш високу, але поки що їм невідому. При цьому підприємець – не обов’язково власник капіталу. Таким чином, Р.Кантільйон виділяє дві різні функції: підприємницьку та надання капіталу. На його думку, підприємницька функція складається з приведення пропозиції згідно з попитом на різних товарних ринках, а безпосередньо підприємець є особливим господарським суб’єктом ринку [31]. Підприємництво – це вільна ініціатива людей в господарській діяльності, це спосіб організації економічних сил. Підприємець, за Й. Шумпетером, орієнтований не на статичну ефективність, пов’язану з підтриманням працездатності існуючої системи, а на динамічну, яка передбачає своєчасні зміни, розвиток керованої системи. Будучи головним суб’єктом ринкової економіки, підприємець реалізує притаманні їй економічні відносини власності в їх правовому оформленні через певні організаційні механізми своєї діяльності. За думкою А. Бревнова, підприємництво являє собою форму поєднання унікальних знань підприємця та конкретної ринкової ситуації, яка передбачає пошук нових економічних можливостей більш ефективного використання наукових, технічних, технологічних, організаційних та управлінських досягнень з метою забезпечення продажу продукції [40, с.95]. А. Гальчинський, П. Єщенко, Ю. Палкін зазначають, що сутність підприємництва розкривається передусім у виявленні ініціативної, новаторської, самостійної діяльності з метою одержання прибутку або особистого доходу в результаті точного розрахунку [61, с.255]. З точки зору С. Покропивного, В. Колота підприємництво – це самостійна, ініціативна господарсько-фінансова діяльність громадян, спрямована на отримання прибутку (доходу) і здійснюється від свого імені на власний ризик та під свою особисту майнову відповідальність або ж від імені і під майнову відповідальність юридичної особи – підприємства. Автор розділяє думку про те, що підприємництво не можна відносити до звичайної трудової сфери діяльності: воно за своєю сутністю характеризує творчу і активну діяльність бізнесменів. Підприємцям притаманні особлива етика і навіть своєрідний світогляд, що дозволяє виокремлювати специфічну філософію підприємництва (бізнесу), яку кваліфікують як практично корисну філософію системи господарювання. В міру розвитку виробництва і суспільства, зміни умов його життєдіяльності й загальної культури філософія бізнесу не залишається незмінною; вона завжди адаптується до сучасних вимог господарювання [134, с.7]. Сучасна економічна теорія визначає підприємництво як ініціативну, самостійну господарську діяльність людей, спрямовану на отримання прибутку шляхом організації та використання ресурсів з метою виробництва та реалізації товару [79, с.132]. Підприємництво (підприємницька діяльність) завжди було одним із найважливіших предметів досліджень економічної науки, оскільки саме підприємець виступає головною дійовою особою ринкового господарства. На теперішній час існує багато визначень сутності підприємництва, узагальнення яких приводить до наступного: 1) метою підприємницької діяльності є отримання прибутку, тобто перевищення грошового виторгу, отриманого від реалізації товару, над витратами на його виробництво та реалізацію; 2) змістом підприємницької діяльності є пошук таких комбінацій, ресурсів (грошей, матеріальних благ, праці та ін.), що є в розпорядженні підприємця, які в змозі забезпечити йому досягнення вказаної мети [84, с.133-134]. Суб’єктами підприємницької діяльності можуть бути громадяни України та інших держав, а також юридичні особи-підприємства (установи, організації) усіх форм власності. Об’єктами підприємницької діяльності можуть бути: товар, продукт, послуга. Варто зазначити, що на відміну від фізичних осіб, юридичні особи можуть займатися тільки тими видами діяльності, які зазначені в їх установчих документах, тобто включені до їх предмету діяльності. Якщо, наприклад, в статуті підприємства відсутні ознаки того виду діяльності, яким хотів би займатися засновник, до статуту вноситься відповідне доповнення, після чого цей статут перереєструється в органі державної реєстрації; лише за таких умов підприємство може займатися даним видом діяльності, якщо при цьому не виникне потреби додатково отримати ліцензію чи патент. В процесі здійснення підприємницьких функцій людина отримує можливість реалізувати своє призначення на землі, задовольнити честолюбство, організувати виготовлення винаходу, підвищити життєвий рівень шляхом отримання прибутку, самостійно приймати та реалізовувати рішення. Значною мотивацією для людини щодо організації власної справи може бути також сукупність інших внутрішніх та зовнішніх сил, які створюють передумови до активних дій.