Методичні рекомендації щодо обґрунтування організації взаємодії малих підприємств з комерційними банками в процесі залучення позикових ресурсів

Методичні рекомендації щодо обґрунтування організації взаємодії малих підприємств з комерційними банками в процесі залучення позикових ресурсів Економічні інтереси комерційного банку полягають у розширенні обсягів кредитних операцій, в зв’язку з чим зрозуміло, що найлегший шлях – припинення відносин з усіма сумнівними клієнтами – не є найкращим. Альтернативна простота проблеми: надати дозвіл на отримання даним клієнтом кредиту чи ні, є очевидною, однак насправді проблема значно глибша, бо полягає в розв’язанні питання про надійність та ризикованість даної кредитної операції. Рішення про надання позички має бути результатом обґрунтованого аналізу й оцінки. В Україні НБУ розробляє для комерційних банків рекомендації щодо визначення фінансового стану і кредитоспроможності позичальників. Однак водночас НБУ рекомендує кожному комерційному банку розробити свою власну систему показників фінансової діяльності позичальників, доповнивши рекомендовану показниками, які більш повно характеризують стан позичальника та відображають інтереси банку. Подібні методологічні суперечності, аналогічно нестабільності нормативно-законодавчої бази, створюють проблему несумісності багатьох запропонованих методичних рекомендацій. Вирішенням вищезгаданих проблем пропонується обґрунтування комплексного підходу до управління механізмом залучення позикових ресурсів малими підприємствами, який базується на взаємопов’язаному розгляді впливу факторів фінансового та нефінансового характеру на оцінку кредитоспроможності позичальника. Оскільки оцінка фінансового стану позичальника в комерційному банку є вирішальною складовою в процесі прийняття рішення про можливість надання кредиту, виникає питання про ефективність та доцільність застосування існуючої методики оцінки кредитоспроможності позичальника в комерційному банку. В процесі кредитування банк співпрацює з різноманітними суб’єктами реального сектору економіки – від великих підприємств до приватних підприємців, однак оцінка фінансового стану усіх здійснюється за узагальненою схемою методики банку, яка не розділяє суб’єктів господарювання за масштабами їхньої діяльності, а саме кількістю працюючих та обсягами валового доходу. Зважаючи на це, доречно зауважити, що розглянуті та проаналізовані у розділі 2 методики не можуть бути універсальними, а значить, придатними для оцінки кредитоспроможності малих підприємств. За експертними оцінками, головними проблемами в кредитно-фінансовій сфері для суб’єктів малого бізнесу в Україні є: 1. Відсутність майна, яке може бути прийняте в якості ліквідної застави для забезпечення гарантій повернення кредиту. 2. Складна процедура отримання банківського кредиту, довгі строки прийняття рішень про надання кредитів. 3. Регулярна потреба в малих кредитах для поповнення оборотних коштів. Отже, основною проблемою розвитку малих підприємств залишається обмеженість фінансових ресурсів, що, з одного боку, акцентує увагу на необхідності кредитування суб’єктів малого бізнесу, з іншого боку стримує банківські установи через невпевненість у подальшому розвитку та поверненні позики малими підприємствами. Причин цього кілька: нерідка відсутність застави, надто малий розмір позики, можливість причетності малого підприємства до сектору “тіньової” економіки, значний ризик і незначні прибутки в абсолютному вираженні порівняно з кредитуванням серйозніших позичальників. Справедливим буде зазначити, що низка банків на сьогодні пропонує мікрокредити та кредити для розвитку малого бізнесу за спеціальними програмами кредитування. Однак слід мати на увазі той факт, що переважна більшість подібних кредитів фінансується за рахунок іноземних фінансово-кредитних установ за домовленістю з українськими комерційними банками, в тому числі і з метою отримання конкретного прибутку – оскільки процентні ставки за кредитами, наприклад, у країнах Європи, в 2-3 рази нижчі за вітчизняні, особливо це стосується так званих «кредитів на розвиток», що за кордоном надаються нещодавно створеним малим підприємствам, суб’єктам малого бізнесу, які надають на розгляд банку перспективний інноваційний бізнес-план виробництва або виходу на ринок нового товару (послуги), або з урахуванням раціонально обґрунтованої потреби у фінансуванні або розширенні діяльності за рахунок поточних капіталовкладень. Наслідки втілення іноземних програм кредитування малого бізнесу в Україні, з одного боку, позитивні, однак, з іншого боку – умови банків-партнерів за короткостроковими (від 1 до 5 років) договорами досить нетривкі та нестабільні, що викликає загрозу додаткових ризиків для комерційного банку-резидента України, умовну вартість яких у вигляді страхових зобов’язань за кредитом або інших додаткових відсотків за користування кредитом сплачує суб’єкт малого бізнесу. Програми мікрокредитування та кредитування малого бізнесу українськими банками за рахунок власних коштів, які діють постійно, не в якості акцій або інших показників маркетингово-рекламного інструментарію, «по кишені» далеко не кожному комерційному банку, оскільки лише банки з розвиненою, міцною, стабільною структурою та насамперед значною кількістю активів приваблюють потенційних клієнтів середніми ставками за «малими» кредитами. Теоретично коли за результатами оцінки кредитоспроможності позичальника згідно з методикою комерційного банку суб’єкт малого бізнесу визначається як позичальник стандартного кредиту, методика оцінки фінансового стану позичальника не має засобів, які б враховували особливості малого підприємства, бо незважаючи на обґрунтування негативних значень деяких показників діяльності (перш за все, показників рентабельності) розвитком та розширенням послуг, збитковість підприємства створює сумнівність повернення отриманого кредиту. Методики також не враховують рівень ліквідності застави, стабільність цін на неї та її моральний знос. автор кандидат економічних наук СТЕПАНЕНКО ВІКТОРІЯ ОЛЕКСІЇВНА