Особисте споживання як соціально-економічна категорія

Особисте споживання як соціально-економічна категорія Споживання необхідно розглядати з фундаментальної точки зору. Воно виникло для задоволення вітальних потреб людини, коли самої науки економіки ще не існувало. Люди в традиційному суспільстві повністю залежили від навколишнього середовища, від якого отримували все необхідне для продовження життя. На цьому етапі розвитку споживання людини небагато чим відрізнялося від споживання тварин і було обміном речовин з природою, тобто споживання – це пристосування людини до навколишнього середовища, спосіб її виживання. В подальшому формується економічна система виробництва матеріальних благ, їх обміну і розподілу, і, відповідно, споживання. Споживання вивчається багатьма науками. Наше дослідження присвячено теоретичному осмисленню цього явища з погляду економічної теорії. Спочатку ми стисло проаналізуємо теорії особистого споживання, які представлені в літературі, а потім узагальнемо основні тенденції та обґрунтуємо своє розуміння зміни соціально-економічної суті особистого споживання в сучасних умовах. У загальному сенсі особисте споживання є системою суспільних відносин між економічними суб'єктами з приводу придбання і використання матеріальних благ і послуг для задоволення потреб людини. В рамках економічної теорії особисте споживання є використання благ, в які вкладені людські сили. До особистого споживання відносять процеси, які не пов'язані з додаванням вартості. Споживання є суспільним процесом, воно здійснюється в рамках певної соціальної форми та суспільного поділу праці і соціально-економічної формації. Споживання можна характеризувати з декількох сторін, перш за все, як специфічну сферу суспільного відтворення. В цьому випадку споживання, на відміну від решти сфер виробництва, не має обмежених рамок. Споживання може відбуватися і у сфері виробництва (у виробництві споживаються, з одного боку, сировина, матеріали тощо, а з іншого боку – робоча сила), у сфері обміну (наприклад, споживання їжі на підприємствах громадського харчування) і в самій сфері споживання (наприклад, задоволення потреб в самому домогосподарстві). Споживання можна розглядати також як завершальну стадію суспільного відтворення, пов'язану зі знищенням продукту і народженням нової потреби. На підтримку цього положення можна привести слова А. Новічкова: «Споживання – це, по суті, завершальний етап у внутрішній самоорганізації матерії, що виводить її на вищий організаційний рівень у спіралі розвитку» [1, c. 838]. Споживання як завершальна фаза процесу відтворення в органічній єдності пов'язана з іншими фазами, перш за все, з виробництвом, а також з розподілом і обміном. При розгляді споживання як завершальної стадії суспільного відтворення істотне значення має аналіз взаємозв'язку споживання і виробництва. Взаємозв'язок між виробництвом і споживанням виявляється в ринкових категоріях товарного господарства попиту і пропозиції, які забезпечують тісний зв'язок між початковою і кінцевою фазами процесу відтворення. Згідно припущенню Ж.-Б. Сея, метою виробництва є споживання, оскільки виробник виносить на ринок свій товар з метою придбання і споживання іншого. Ю. Нетесин, розглядаючи відносини між виробництвом і споживанням, стверджує: «Виробництво і споживання – це один і той же процес праці в його цілому, але тільки втілений в своїх протилежних проявах» [2, c.29]. «Продуктивна праця і споживання (споживча праця) в усіх відношеннях прямо протилежні один одному: якщо виробництво є створенням ресурсів життєдіяльності, то споживання – їх знищенням; якщо перше створює матеріал, здатний розпалити полум'я праці, то друге – проміжний продукт, для цього даремний; перше є вихід суб'єкта за свої межі, є об'єктивізація суб'єкта, друге – повернення суб'єкта в себе, суб'єктивізація об'єкту» [2, c.31]. П. Самуельсон указує на залежність рівня виробництва і рівня споживання: «Високий рівень виробництва в сучасних індустріальних суспільствах веде за собою високий рівень споживання» [3, с. 36]. Щодо виробництва і споживання висловлюється А. Кульман: «Якби існувало рівняння, що пов'язує виробництво і споживання, воно повинне було б обов'язково виходити з умов однозначної нерівності» [4, c.54]. Сенс цієї думки полягає в тому, що споживати можна тільки в тому об'ємі, який забезпечило виробництво. Якнайповніше аналіз взаємозв'язку виробництва і споживання здійснив К. Маркс. На його думку, примат у взаємозв'язку виробництва і споживання належить виробництву. Процес споживання можливий тільки після того, як відбудеться акт виробництва. «В споживанні продукт випадає з цього суспільного руху, стає безпосередньо предметом і слугою окремій потребі і задовольняє її в процесі споживання. Виробництво виступає, таким чином, як вихідний пункт, а споживання – як кінцевий пункт» [5, с. 25]. Крім того, виробництво і споживання розвиваються на основі єдиної системи виробничих відносин.