Фактори формування регіональної політики житлового будівництва в Україні

Фактори формування регіональної політики житлового будівництва в Україні На формування регіональної політики житлового будівництва в сучасній Україні впливає низка факторів, чи рушійних сил. Їх можна поділити на два види з огляду на вектор впливу, а саме: на лімітуючі, тобто такі, які гальмують реалізацію заходів регіональної політики, зокрема сповільнюють темпи і масштаби житлового будівництва у порівнянні з запланованими, та на стимулюючі, тобто такі, що активізують вказані процеси. Ці два види факторів проявляються на різних ієрархічних рівнях: глобальному, національному, регіональному і локальному. Світовий досвід засвідчує, що з плином часу та зміною соціально-економічної ситуації на вказаних ієрархічних рівнях лімітуючі фактори можуть перетворитися на стимулюючі і навпаки. Спробуємо пересвідчитися в цьому на прикладі житлового будівництва в Україні. Адже якщо це положення справедливе, то напевно можна впливати на тривалість дії факторів і активізувати перетворення лімітуючих факторів на стимулюючі за допомогою заходів регіональної політики. На глобальному рівні, з огляду на житлове будівництво, спрацьовує такий стимулюючий фактор, як вищий кількісний і якісний рівень забезпеченості житловим фондом в інших країнах світу, до якого повинні прагнути і в Україні. В різних дослідженнях вітчизняних вчених неодноразово відзначалося, що громадяни розвинених країн світу набагато краще забезпечені житлом, ніж українці. І.Б.Стефанюк наприклад, подає такі дані: житлова площа на одну особу в Австрії становить 38,3 м2, у Чехії – 28,7 м2, Данії – 50,6 м2, в Естонії – 27,7 м2, Фінляндії – 36,3 м2, Франції – 37,5 м2, Німеччині – 40,1 м2, Ірландії – 35 м2, Голландії – 41 м2, у США – близько 70 м2, а в Україні показник забезпеченості житлом на одну особу становить 21 м2 [206]. В результаті вищі закордонні стандарти сприяли розробці нових житлових проектів в Україні з поліпшеним плануванням квартир. Але, поліпшені проекти житлових будинків були орієнтовані, як правило, на ті соціальні групи населення, які отримували вищі від середніх доходи, і саме ці групи прагнули досягти закордонних стандартів. Адже у розвинених країнах має місце вищий рівень доходів населення, можливість купувати житло в кредит, вища якість будівництва, що в сукупності сприяло більшим кількісним і вищим якісним показникам житлового будівництва. Лімітуючим глобальним фактором стала сучасна світова фінансова криза, яка не змогла не вплинути на економіку України загалом і на регіональну політику житлового будівництва зокрема. В наш час вже з’явилася низка публікацій, присвячених вивченню соціально-економічних наслідків сучасної світової фінансової кризи [24; 39; 155; 225]. Серед інших детальним аналізом і ґрунтовними оцінками вирізняються дослідження Б.Данилишина, який виділяє у світовій фінансовій кризі 2007—2008 років 3 хвилі. На його думку, дві хвилі Україна пережила досить упевнено, хоча й не без помилок [39]. Як зазначає цей вчений, перша хвиля спостерігалась у 2007 році. Вона проявилася падінням фондових індексів провідних банків та фінансових компаній на світових фондових ринках. На думку Б.Данилишина, за таких обставин спекулятивний капітал, що шукає стабільні ринки з найвищими прибутками, перейшов із ринків розвинених країн до країн з економіками, що розвиваються, які продовжували демонструвати високі темпи зростання та прибутковості [39]. В результаті, як вважає Б.М.Данилишин, у 2007 році Китай і Україна стали лідерами такого зростання. При цьому за 2007 рік українська економіка запозичила 24,3 млрд. дол. США середньо- та довгострокових кредитів [39]. Отже, перша хвиля світової кризи була для України позитивною і спрацювала як стимулюючий фактор формування і реалізації регіональної політики житлового будівництва. Цьому сприяла можливість отримання кредитів на будівництво житла. Так, згідно з даними Української національної іпотечної асоціації, станом на 1 жовтня 2007 року загальні обсяги заборгованості за іпотечними кредитами, наданими фізичним особам, становили 46,8 млрд. грн. [117]. При цьому у 2007 р. пожвавлення на ринку житлової нерухомості було незначним, що означає, на думку В.С.Старінської та М.А.Коваленко, поглиблення процесів переорієнтації попиту на іпотечні кредити, і відповідно, зміни у структурі іпотечних портфелів банків. Вони зазначають, що в цей період невирішеною проблемою залишався високий рівень валютизації іпотечного ринку: на валютні кредити припадає 88,4% іпотечної заборгованості. У структурі заборгованості за іпотечними кредитами на кредити на купівлю житла під його заставу припадає 51,8%, частка кредитів на споживчі цілі під заставу житла становить 37,4%, на приватне будівництво - 7% [202]. Цікаво, що перша хвиля світової фінансової кризи проявилася в Україні високою медіанною процентною ставкою за іпотечними кредитами, яка станом на 1 жовтня 2007 року в національній валюті становила 14,05%, в доларах США - 12,45%, в євро - 11,40%. Як вважають В.С.Старінська та М.А.Коваленко, на той період часу це була доволі висока процентна ставка, оскільки в багатьох розвинених країнах протягом двох останніх десятиріч відсоткові ставки за іпотечними кредитами знизилися до рівня 3-8% річних. Наприклад, в Італії, Франції, Норвегії, Швеції, Данії та Нідерландах кредити видавалися у той період під 5%, у Великобританії, США, Німеччині - під 6%, в Іспанії, Швейцарії та Фінляндії - під 3,5% [202]. При цьому в країнах Євросоюзу до 80% усіх кредитів видається під заставу нерухомості, що розцінюється багатьма економістами як позитивний факт [83]. Як зазначає Б.М.Данилишин, початок 2008 року став стартом другої хвилі. Вона поглибила переорієнтацію фінансових потоків з одних активів у інші (досить зазначити, що за підсумками січня—липня ціна на метал у середньому за вісьмома регіонами світу зросла майже на 81%, вартість нафти марки Brent — на 32%), зокрема сировинні та енергетичні, під впливом тривалого падіння фондових ринків світу та посилила загальний інфляційний фон. Ця хвиля позначилася на економіці України зростанням цін на промислову продукцію. Лідерами зростання стали галузі, орієнтовані на зовнішні ринки, а саме: добування корисних копалин (крім паливно-енергетичних), металургійне виробництво та виробництво готових металевих виробів, виробництво коксу, хімічне виробництво. В результаті на початок 2008 року економіка України залишалася привабливим об’єктом капіталовкладення для іноземних інвесторів: приріст сукупного обсягу іноземного капіталу в економіку країни за перше півріччя 2008 року у 2,7 раза перевищив показник за відповідний період попереднього року. Точками притягання для іноземного капіталу стали в Україні сільське господарство, фінансова діяльність, виробництво коксу та продуктів нафтопереробки [39]. Отже, друга хвиля, по суті, посилила експортну та сировинну складові вітчизняної економіки, але ускладнила ситуацію на ринку житла, насамперед через поступове зниження доступності іпотечних кредитів. Останнє не могло не позначитися на зменшенні обсягів житлового будівництва. Це підтверджується дослідженнями, проведеними компанією «Канзас», які переконують, що найважливішими чинниками, що впливають на споживчий попит на ринку первинного житла, є доступність іпотечних кредитів (32% респондентів), прогнози експертів у засобах масової інформації (21%), ціна на будматеріали і ресурси (19%), темпи будівництва житла (12%), економічна ситуація в країні (12%), а також світові тенденції ринку житлової нерухомості і політична ситуація в країні [225]. Крім того, протягом другої хвилі активізувалося зростання вартості будівництва. Так, згідно з даними Держкомстату України, за період з листопада 2007 року до серпня 2008 вартість будівництва зросла на третину. Це сталося тому, що метал подорожчав у 2 рази, цегла на 20%, цемент - на 35%, а заробітна плата зросла на 33%. Згідно з періодизацією Б.М.Данилишина, восени 2008 року почалася третя хвиля світової фінансової кризи, яка супроводжувалася серією банкрутств провідних світових фінансових компаній та поширенням фінансової кризи на реальний сектор світового господарства, падінням попиту на світових ринках та, як результат, обвалом цін на сировинних ринках, стагнацією провідних економічних систем [39].