Оцінка стану і визначення тенденцій розвитку вітчизняних машинобудівних підприємств

Оцінка стану і визначення тенденцій розвитку вітчизняних машинобудівних підприємств Зміни системи управління вітчизняних машинобудівних підприємств, які мають еволюційний характер і у своєму розвитку проходять фази зростання, розвитку й згасання, повинні забезпечити своєчасність і гнучкість зміни потенціалу машинобудівного підприємства, його адаптацію до динамічного впливу зовнішніх і внутрішніх факторів. Не викликають заперечення твердження провідних учених-економістів В. М. Геєця [46], В. С. Пономаренка [143], А. В. Гриньова [57], Ю. Б. Іванова [86], М. О. Кизима [93], О. М. Тищенка [180] та ін. щодо існування об'єктивної необхідності адаптації потенціалу українських машинобудівних підприємств до нових умов ведення виробничої, інноваційної, інвестиційної й комерційної діяльності, які багато в чому визначаються тенденціями розвитку машинобудівних підприємств України під впливом рушійних сил конкуренції, рівень якої зростає на національному, регіональних і транснаціональних ринках. Машинобудівні підприємства, на яких системи управління вчасно не адаптуються до динамічних змін внутрішніх і зовнішніх факторів соціально-економічного розвитку, можуть деградувати або істотно постраждати від деструкції й дестабілізації. Стратегічне управління потенціалом вітчизняних машинобудівних підприємств повинне дати їм можливість ефективно інтегруватися в сучасний світовий виробничо-господарський простір. Останнім часом однією з найважливіших проблем стратегічного управління потенціалом діючих машинобудівних підприємств України є створення основи для активного розвитку інтеграційних процесів, які повинні забезпечити на паритетних умовах участь вітчизняних товаровиробників у міжнародному поділі праці й діяльності міжнародних економічних структур. Рішення цієї проблеми тісно зв'язано із вступом України до СОТ, що дасть можливість вітчизняним машинобудівним підприємствам освоїти нові ринки збуту продукції. У сучасних умовах вихід вітчизняних товаровиробників машинобудівної продукції на зовнішні ринки збуту є дуже складним. Приєднання економіки України до глобальних і регіональних і насамперед європейських інтеграційних процесів пов'язано не тільки з можливостями активізувати зовнішньоекономічну діяльність, а й з істотними можливостями й негативними соціально-економічними наслідками, про які ґрунтовно попереджають учені-економісти й менеджери машинобудівних підприємств. Але для багатьох господарських структур машинобудівного комплексу України вступ нашої країни до СОТ створює необхідні об'єктивні умови для економічного зростання в стратегічній перспективі. Взагалі шлях до активізації міжнародної економічної інтеграції є безальтернативним, тому що самоізоляція, збереження застарілих технологій, організації виробництва й управління породжують низьку конкурентоспроможність і навіть деградацію господарських структур машинобудівного комплексу України. Готовність вітчизняних машинобудівних підприємств до інтеграції в міжнародний економічний простір визначається, насамперед, їхнім рівнем сприйняття інновацій у сфері виробництва й управління. Активність розвитку інноваційних процесів на машинобудівних підприємствах визначається рівнем інтенсивності конкуренції на товарних ринках машинобудівної продукції. Для оцінки інтенсивності конкуренції на товарному ринку застосовуються такі показники, що характеризують рівень концентрації продавців: індекс концентрації, індекс Херфіндаля-Хіршмана, показник дисперсії часток підприємств на ринку, індекс ентропії, індекс Джині, узагальнений показник інтенсивності конкуренції (науковий підхід Г. Л. Азоєва). Основні характеристики даних показників представлені в додатку В. Для оцінки рівня інтенсивності конкуренції на вітчизняних машинобудівних ринках їхнє використання вкрай важко. У першу чергу це пов'язано з низькою інформативністю цих показників, які не враховують конкретні особливості машинобудівного ринку. По-друге, використання запропонованих показників на практиці утруднено відсутністю повної інформації про розподіл часток між підприємствами на товарних ринках машинобудівної продукції. Для визначення рівня інтенсивності конкуренції на товарних ринках машинобудівної продукції скористаємося результатами досліджень українських учених-економістів І. М. Волик і Д. У. Бікулової [141], відповідно до яких більшість українських товарних ринків машинобудівної продукції є ринками олігополістичного типу - 90,1% від загальної їхньої кількості, і тільки 7,3% з них абсолютно монополізовані. Це обумовлено існуючою специфікою технологічного процесу в багатьох підгалузях машинобудування, насамперед у важкому, енергетичному, транспортному машинобудуванні, виробництві генераторів і великих електричних машин, важких і унікальних верстатів, у літакобудуванні й суднобудуванні, і робить економічно ефективними в основному великі виробництва. Саме перераховані галузі становлять основу машинобудівного комплексу України, на них припадає більша частина виробленої й експортованої машинобудівної продукції. Економія, отримана від масштабів виробництва, дозволяє в таких фондо- і енергоємних підгалузях машинобудування істотно знизити витрати виробництва на одиницю продукції, що виробляється, тобто скоротити питомі витрати виробництва. Великі підприємства мають і інші переваги, які дозволяють їм у ряді випадків завдяки випуску конкурентоспроможної продукції й забезпечення високої ефективності виробництва перетворюватися в монополії, ставати монополістами з виробництва тієї чи іншої продукції. Однак це далеко не завжди приводить до негативних економічних наслідків для суспільства, які традиційно в економічній літературі прийнято співвідносити з явищем монополізму. Отже, можна зтверджувати, що економічні наслідки, які спостерігаються в ряді випадків монополізації ринків, обумовлюються не стільки великими розмірами підприємств і їхнім домінуючим положенням на ринку, скільки станом і ефективністю використання існуючого потенціалу суб'єктів господарювання машинобудівного комплексу, що й визначає рівень їхньої конкурентоспроможності, як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках. Важливе практичне значення отриманого висновку полягає в тому, що визначено чіткі орієнтири при розробці системи стратегічного управління потенціалом машинобудівного підприємства. Таким чином, за сучасних умов інтернаціоналізації світової економіки зростає різноманіття й складність проблем у сфері стратегічного управління потенціалами машинобудівних підприємств України. І це пов'язано в першу чергу з необхідністю істотно прискорити перехід від ситуативно-інерційної до інноваційно-структурної моделі стратегічного управління машинобудівними підприємствами. Отже, сьогодні дослідження проблем, які пов'язані з розробкою нових, а також з розвитком і вдосконалюванням існуючих теоретичних підходів, концептуальних положень і науково-практичних рекомендацій, спрямованих на стратегічне управління потенціалами машинобудівних підприємств, є особливо актуальними. У зв'язку з цим виникає необхідність у дослідженні особливостей процесів формування динаміки результатів виробничо-господарської діяльності машинобудівних підприємств (на прикладі Харківської області) і в розробці пропозицій по вдосконалюванню стратегічного управління їх потенціалами в сучасних умовах розвитку економіки України.