Теоретичні основи та економіко-екологічне обґрунтування необхідності протипаводкового захисту

Теоретичні основи та економіко-екологічне обґрунтування необхідності протипаводкового захисту Науково-технічний прогрес і зростання народонаселення викликають різке заго-стрення взаємовідносин природи та людини. Більш глибоке і всестороннє пізнання природи необхідне людині для розумного використання всього розмаїття природних ресурсів з одночасним збереженням природної рівноваги різних за величиною екоси-стем у тому числі і біосфери Землі, що викликає великі труднощі, в основному, через відсутність обґрунтованих способів описання її цілісних властивостей. Людина завжди використовувала ресурси природи, однак масштаби їх викорис-тання раніше були обмежені і застосовувалась не така потужна техніка. Тому ті нега-тивні наслідки, які мали місце раніше внаслідок використання ресурсів природи, не відображались у глобальному масштабі на оточуючому людину природному середо-вищі. В епоху науково-технічної революції, особливо з другої половини ХХ століття, масштаби використання природних ресурсів істотно збільшилися, при цьому застосо-вується досконаліша, потужніша техніка; це призвело до того, що у сучасному суспі-льстві відчутно проявились риси глобальної екологічної кризи. Головною причиною формування кризової ситуації в екологічних системах, особливо у водних і земельних, є екстенсивний характер розвитку економіки. Протягом багатьох років розвивались в основному екологічно небезпечні галузі промисловості. Зростання сільськогосподар-ської продукції значною мірою забезпечувалось введенням у сільське господарство нових орних земель, небезпечних відносно ерозії, замість тих, які виводились із сіль-ськогосподарського використання для будівництва промислових об’єктів, автомобі-льних та залізничних доріг, трубопроводів, кар’єрів, затоплення водосховищами то-що. Сьогодні неможливо ігнорувати такі об’єктивні чинники, як вичерпність приро-дних ресурсів, насамперед не відтворювальних, вразливість навколишнього середо-вища, екологічна стійкість та ресурсно-екологічна місткість довкілля, межі його еко-логічної опірності щодо негативних антропогенних дій тощо [63, с.107]. Зростання впливу суспільства на природне середовище призводить до збіль-шення впливу зміненої людством природи на розвиток самого суспільства. В сучас-них умовах більшою мірою ніж раніше проявляється залежність суспільства від стану навколишнього середовища. Зростаюча останнім часом частота, інтенсивність і три-валість багатьох видів стихійних явищ викликана саме порушенням екологічної рів-новаги, викликаної нераціональним використанням природних ресурсів, недосконалі-стю технологічних процесів. Відомо, що діяльність людства в природі ефективніша сумарного прояву усіх екзогенних природних явищ; вона має більшу швидкість і ма-сштабність прояву. Стрімке вторгнення людини у природні процеси, її вплив на навколишнє при-родне середовище порушують природну рівновагу і можуть призвести до необорот-них наслідків, якщо не вжити заходів щодо їх знешкодження та контрольованих змін природи як на державному, так і міжнародному рівнях [25, 46, 110, 113, 116]. Україна отримала важку екологічну спадщину, наслідки якої негативно позна-чаються і на економіці – до 10% втрат валового внутрішнього продукту у вигляді зменшення продуктивності і передчасної втрати основних фондів, природних і люд-ських ресурсів [149, с. 3]. Вихід з цього стану шляхом реалізації традиційних методів уже неможливий. Необхідні принципово нові екологічні й економічно виважені підходи до розвитку економіки України та обґрунтовані заходи щодо їх реалізації на основі ефективного застосування ринкових економічних інструментів і важелів в управлінні природоко-ристуванням та природоохоронною діяльністю. Всі види діяльності, які є необхідни-ми та обов’язковими для існування людей, повинні бути ретельно продумані з ураху-ванням екологічно ощадливого режиму як щодо природних ресурсів, так і людського здоров’я. Тому особливого значення для подолання екологічної кризи, що охопила май-же всю територію України, зменшення антропогенних навантажень на навколишнє природне середовище, припинення його прогресуючого забруднення, деградації та виснаження (насамперед земельних, водних, лісових ресурсів) набувають розробка і практична реалізація широкомасштабних заходів, спрямованих на екологобезпечну інтенсифікацію та організацію виробництва [131]. Таким чином, назріла необхідність у користуванні науково обґрунтованими як методологічними так і методичними під-ходами для формування та реалізації організаційно-економічного механізму регулю-вання природокористування. Для методології оптимізації функціонування будь-якої природо-господарської системи необхідне цілісно ув’язане, концептуально узгоджене знання дії законів при-роди, техніки, суспільства, що регулюють підсистеми зв’язків сталого розвитку і за-безпечують цілісне функціонування природо-господарських систем як органічної єд-ності [108]. В основі закону функціонування системи лежить наукове уявлення про кругообіг речовин і енергії в різних формах руху матерії, що визначає їхню взаємодію у ході виникнення і вирішення протиріч між двома сторонами – споживанням і відт-воренням ресурсів [86, 108, 160]. Для наукового обґрунтування шляхів вирішення екологічних проблем України велике значення має аналіз природно-ресурсного потенціалу країни в цілому та в роз-різі її природно-господарських регіонів. Згідно даних М.М.Паламарчука [89, с. 6] у регіоні Українських Карпат зосереджено значні лісові, водні, рекреаційні та інші ре-сурси. Науково обґрунтоване природокористування передбачає таку організацію пра-ці людини, яка б забезпечила свідоморегульований обмін речовин та енергії між сус-пільством та природою [154, с. 64]. Для цього вилучення речовин та енергії з природ-ного середовища повинно бути оптимально збалансоване компенсуючою діяльністю людей щодо підтримання рівноважного стану системи “суспільство-природа”. Саме тому для збереження функцій природного комплексу важливо мати уяву про його стійкість до можливих антропогенних навантажень та їх допустимі норми [108]. Сучасна господарська діяльність людини, особливо аграрне природокористу-вання, викликає надлишкове навантаження на природу, яке перевищує здатність її до самовідтворення. Сільськогосподарське виробництво відноситься до галузей матеріа-льної сфери, найбільш тісно пов’язаних з природою, використанням природних ресу-рсів, свідомим втручанням в екосистеми і впливом на них. За своєю природою аграр-не виробництво – складна багатофакторна система, де кінцеві результати залежать від соціально-економічних та організаційних умов використання грунтово-кліматичних і техногенних факторів, а також біологічних засобів виробництва [46]. Сучасне аграрне природокористування – одна з найважливіших складових зага-льнодержавного природокористування. Воно характеризує форми, методи і способи експлуатації сільськогосподарських ресурсів, а також виробничі відносини в процесі використання і відтворення багатства природи та охорони навколишнього середови-ща за умов формування повноцінної ринкової економіки та існування різних форм власності, насамперед на земельні ресурси [13, 129, 156]. автор кандидат економічних наук ПЕТРУК ІРИНА РОСТИСЛАВІВНА