Основи методики економіко-екологічної оцінки ефективності протипаводкових заходів

Основи методики економіко-екологічної оцінки ефективності протипаводкових заходів Проблема взаємодії суспільства й природи була актуальною протягом усього розвитку людства. Людина, будучи частиною природи, повинна будувати свою ви-робничу діяльність відповідно до законів природи. Отже, свободу суспільства – ус-відомлену необхідність відносно природи – слід розуміти як дедалі повніше пізнання її законів для раціонального використання їх у своїй виробничій діяльності. За-лежність суспільства від природи зумовлена і тим, що людина існує тільки за умови безперервного обміну речовин у природі, яка її оточує, в процесі життєдіяльності (як біологічна істота) і матеріального виробництва (як істота соціальна). Залучення до процесу суспільного виробництва природних ресурсів означає перетворення їх у складовий елемент продуктивних сил суспільства [11]. У зв’язку з цим природні ре-сурси слід розглядати як економічну категорію, що відображає безпосередній зв’язок природи з діяльністю людини [58, 138]. Сфера природокористування – це сфера матеріального виробництва, через яке суспільство здійснює обмін із природою. Це доцільна діяльність людей, спрямована на використання, збереження й поліпшення якості природного середовища. Повніше задоволення потреб суспільства вимагає раціонального розвитку продуктивних сил, запобіганню шкідливим наслідкам дії людини та стихійних явищ, підвищенню продуктивності й привабливості природи. Раціональне природокористування, зумо-влене тим, що, турбуючись про природу, людина захищає саму себе. Тому суспільс-тво вже не може не враховувати свого впливу на природне середовище. Будь-яка ді-яльність повинна бути науково обґрунтованою, всебічно зваженою і може бути ви-правдана тільки тоді, коли вона виправдана екологічно. Управління природокорис-туванням передбачає розроблення й реалізацію науково обґрунтованої системи ор-ганізаційних, соціально-економічних, технологічних, правових, виховних та інших заходів, спрямованих на збереження й економніше використання природних ресурсів і контрольованих змін природи в інтересах розвитку людства [8, 146]. Поширена думка, що природоохоронна діяльність призводить до скорочення виходу кінцевої продукції, зростання витрат виробництва, зниження продуктивності суспільної праці. Але такі твердження ґрунтуються на традиційних методах вимі-рювання економічної ефективності, вони ігнорують якість навколишнього природ-ного середовища, стан природних ресурсів, економічні наслідки господарських рі-шень та їх вплив на природні комплекси. Нова система цінностей суспільства пот-ребує зміни цільових установок стратегії розвитку. Пріоритетними стають його со-ціальні аспекти, що, у свою чергу, вимагає переорієнтації поглядів на питання вибору критеріїв розвитку та оцінки ефективності економічного зростання. Замість тра-диційної економічної ефективності необхідним стає розгляд критерію соціально-еколого-економічної ефективності [72, с. 70]. Основою природокористування для забезпечення продовольчої безпеки Укра-їни є формування економічних механізмів, які б забезпечили сталий розвиток агра-рного природокористування (АПК) як з економічної, так і з екологічної точок зору. Теоретико-методологічні, політико-економічні, прикладні (економічні й пра-вові) аспекти досить широко висвітлюються у науковій літературі [44]. Проте про-блеми економічної відповідальності за забезпечення екологічності агропромислової продукції не знайшли належного місця в системі досліджень із соціально-еколого-економічних питань розвитку АПК. Сутність економічної відповідальності за дотримання екологічності відтворю-вальних процесів АПК виражається в тому, що вона об’єктивно припускає і диктує в умовах еколого-економічної кризи виробництво корисної суспільству продукції як споживчої вартості високої якості в найбільшій кількості при найменших затратах живої й уречевленої праці, включаючи екологічні (зовнішні) витрати виробництва. Недотримання екологічних параметрів виробничо-екологічних процесів кінцевої продукції АПК призводить до безпосереднього й опосередкованого порушення природно-ресурсного потенціалу, деградації навколишнього середовища, екологічної безпеки життєдіяльності населення [145, с. 16]. Таким чином, йдеться насамперед про позитивну відповідальність, що полягає в обов’язку виконання відповідних норм. Тобто підприємства, які дотримуються норм, повинні мати краще економічне й фінансове становище, ніж підприємства, що допускають екологічні відхилення. Найважливішою складовою природних ресурсів є земля, яка з її природними багатствами є основою рослинного і тваринного світу, операційним базисом проми-словості, населених пунктів і доріг, основним засобом виробництва у сільському го-сподарстві. Тому раціональне землекористування є обов’язковою частиною компле-ксної системи експлуатації й охорони природних ресурсів. Розрізняють три основні проблеми охорони землі: перша – економічна – охорона від виснаження, друга – охорона від забруднення і третя – охорона від руйнування (водна ерозія, поверхневий змив тощо). Остання в умовах Карпатського регіону стає дедалі важливішою. Адже цей регіон, як уже відзначалося, належить до районів з досить великою густотою населення, майже повністю освоєними земельними фондами, значним господарським навантаженням із розрахунку на одиницю площі і підвищеною повторюваністю паводків. У зв’язку з цим виникають складні методологічні та методичні питання еко-логічного і соціально-економічного дослідження й оцінки ефективності протипаво-дкових заходів з метою збереження природної рівноваги, а також земель, промислових та сільськогосподарських підприємств, комунікацій, населених пунктів, руйнування яких під час паводків призводить до ще більшого погіршення екологічної обстановки. Для збереження цільового використання землі без втручання держави не обій-тися. Для цього необхідне вирішення питань не тільки механізму відшкодування збитку й адекватної методики його розрахунку, а й положення про примусовий викуп і статус сервітутів, тобто реалізації визначених прав на чужі ділянки (прохід, канали тощо), що також можуть бути платними [145, с. 17]. Економіко-екологічний збиток – це матеріальні і фінансові втрати сільського-сподарських товаровиробників і землекористувачів на землеволодіннях у результаті несприятливих впливів на землекористування, їхні територіально-промислові ком-плекси й агроландшафти при негативному відхиленні від параметрів функціонування певного екологічного середовища. Екологія знаходиться на стику різних наук. А відтак, – вона орієнтується на комплексні міждисциплінарні дослідження. Це, насамперед, детальне вивчення кі-лькісними методами основ структури функціонування природних систем біосфери. При цьому екологія користується методами інших наук – географії, біології, геології а також фізики і математики [65]. Виходячи із визначення екології як складової біології, що вивчає відносини організмів з навколишнім середовищем, а також загальні закони функціонування екосистем різного ієрархічного рівня [32, 60, 65, 109, 144], предметом екологічної оцінки є комплекс природних факторів, які зумовлюють формування і розвиток біо-різномаїття у досліджуваних територіальних межах за певним рівнем розвитку про-дуктивних сил, тобто з урахуванням позитивних і негативних антропогенних змін, що відбулися. Таким чином, екологічна ефективність протипаводкових заходів ви-значається за: - коефіцієнтом екологічної ефективності (відношення фактичних показників еко-логічного ефекту протипаводкових заходів до витрат на їх проведення); - структурою й ефективністю капіталовкладень на відтворення природних ресурсів; - динамікою стану та якості земельних ресурсів; - динамікою збереження окремих видів рослин і тварин у регіоні; - динамікою показників негативного антропогенного впливу (зміна ландшафту, забруднення, зруйнування тощо); - динамікою впровадження прогресивних технологій; - темпами відтворення природного стану якості земельних ресурсів (рекультивація земель, створення заповідників тощо); - структурою капіталовкладень і поточних витрат на землеохоронні заходи. З метою запобігання та зменшення розмірів шкоди, вибору оптимального ва-ріанту забезпечення надійності підприємств здійснюється оцінка ризиків паводків – аналіз причин, визначення моменту їх появи та розмірів зумовленими ними шкоди, за допомогою чого можна зробити висновок щодо загрози для життя, здоров’я, доб-робуту людей і екологічного оптимуму навколишнього середовища. Процес оцінки ризику надзвичайних ситуацій техногенного і природного ха-рактеру, у тому числі і паводків, включає оцінку негативних наслідків (шкоди) для економіки. Шкода тут трактується досить широко і ризик виступає як мірило небез-пеки. В загальному вигляді під шкодою, завданою економіці надзвичайною ситуацією техногенного чи природного характеру, розуміють збитки, втрати і витрати [43, с. 71-72]. Збитки – це вартість втрачених матеріальних цінностей внаслідок впливу над-звичайної ситуації техногенного чи природного характеру. Наприклад, у Закарпатті внаслідок паводку станом на 11 листопада 1998 р. у 269 населених пунктах зруйно-вано 2695 житлових будинків, 2877 – пошкоджено, 1080 осіб залишилося без житла тощо. Загальні збитки становили 351 млн грн. Втрати – це вартість товарів, не вироблених внаслідок пошкодження або від-сутності необхідних складових виробничого процесу, наприклад, відсутності робочої сили (йдеться про споживчі та інші вартості, які були б вироблені за умови від-сутності надзвичайної ситуації) з урахуванням порівнянного екстрапольованого до-аварійного розвитку як постраждалих територій і виробництв, так і всього господарства. Так, за показником вартості обсягу виробленої продукції у діючих оптових цінах України частка Закарпатської області в 1997 р. становила 0,5%, у 1998 р. – 0,4%, а в січні-лютому 1999 р. цей показник дорівнював лише 0,3%. Витрати – вартість усунення або зменшення наслідків погіршення економічного стану, включаючи й витрати на деякі превентивні заходи, що дають змогу до певної міри уникнути негативних наслідків надзвичайних ситуацій техногенного чи природного характеру. Наприклад, у Закарпатській області для ліквідації наслідків паводку у 1998 році було передбачено виділення з резервного фонду Кабінету Міні-стрів України 48,950 млн. грн., з яких профінансовано 41,929 млн грн. Поряд з економічною оцінкою збитків від забруднення та зруйнування ґрунтів у сільському господарстві важливим є визначення витрат для того, щоб запобігти їм [74]. Ці витрати також відносяться до екологічних. Отже потрібно планувати кошти, які б дали змогу успішно вести раціональне природокористування. Для охорони зе-мель потрібні кошти на будівництво протипаводкових, протиерозійних, гідротехні-чних споруд, рекультивацію тощо. До витрат на основне виробництво і реалізацію продукції обов’язково потрібно відносити затрати на охорону земельних угідь, тобто екологічні витрати повинні входити у собівартість продукції й окупатися доходами. Строк їх окупності настає тоді, коли сума ефекту від проведення заходів щодо раціонального використання земель дорівнює витратам на їх проведення. При визначенні окупності слід враховувати, що екологічні витрати у сільському господарстві не тільки зменшують руйнування та забруднення ґрунтів, а й під-вищують ефективність виробництва продукції. Річний економічний ефект затрат на охорону земельних угідь, тобто екологіч-них витрат, можна визначити за формулою [116]: , (1.2) де – річний економічний ефект екологічних витрат; і – собівартість одиниці продукції, або прямі затрати на її виробництво відповідно до і після проведення заходів; і – сума виробничих фондів (грн. на одиницю продукції) відповідно до і після проведення заходів; – визначений норматив ефективності; – річне виробництво валової продукції у натуральних одиницях після про-ведення заходів. У процесі здійснення інвестиційних програм з метою інтенсифікації сільського господарства, освоєння нових земель чи будівництва підприємств, споруд і ко-мунікацій приріст прибутку порівнюється з капітальними вкладеннями, які викликали цей приріст. Таким чином, визначається коефіцієнт загальної економічної ефектив-ності. Однак надійний інженерний захист забезпечує передусім безперебійний процес виробництва та збереження земель у сфері сільськогосподарського виробництва. Співставлення капітальних вкладень на інженерний захист підприємств та сільсько-господарських земель з їх прибутком і часткою податку на додану вартість, що від-носиться до ефекту виробництва, які можуть бути отримані при інтенсивному виро-бництві та використанні угідь (з урахуванням потенційної родючості), показує, що період окупності капітальних вкладень вимірюється, як правило, не одним десятком років і виявляється нерідко близьким до строку служби інженерних споруд. Таким чином, на перший погляд здається недоцільним вкладати державні кошти в інженерний захист підприємств та земель сільськогосподарського призначення. Од-нак, щоб забезпечити баланс виробництва і споживання сільськогосподарської про-дукції країни з урахуванням росту населення і потреб промисловості в сільськогос-подарській сировині, приходиться вирішувати у першу чергу питання збереження землі як базису виробництва. Звідси випливає, що при визначенні загальної еконо-міко-екологічної ефективності протипаводкових заходів капітальні вкладення у бу-дівництво інженерних захисних споруд повинні зіставлятися не тільки із сумою прибутку і часткою податку, які одержуються додатково при їх захисті, але і з вели-чиною збитку, який може бути попереджений у разі їх проведення. автор кандидат економічних наук ПЕТРУК ІРИНА РОСТИСЛАВІВНА