Системний контекст розвитку сільського туризму

Системний контекст розвитку сільського туризму Виходячи з розглянутої вище моделі сільського туризму як взаємовідносин між різними складовими (туристами, туристсько-рекреаційним середовищем, суб’єктами туристської індустрії тощо), можна стверджувати, що він є системним явищем. Під системою (від грець. systema – ціле, складене з частин; з’єднання) розуміють «множину елементів, що знаходяться у відношеннях і зв’язках один із одним і утворюють певну цілісність, єдність» [12, с. 1102]. Оскільки сільський туризм є однією із специфічних складових туристичної сфери в цілому, то його системність можна представити з різних точок зору. По-перше, будемо розглядати туризм (а значить і сільський туризм) як складний системний організаційно-економічний механізм з відповідними важелями управління. По-друге, проаналізуємо безпосередню системність сільського туризму як складової сільської економіки, а також його вплив на сільське середовище. «Внутрішня енергія» системи туризму створюється злагодженою роботою всіх підсистем, взаємодією з мікро- та макросередовищем, а зростання її потенціалу обумовлюється, насамперед, відповідним рівнем менеджменту й маркетингу, а також стимулюється кон’юнктурою ринку туристичних послуг. В остаточному підсумку це втілюється в якісному, конкурентоспроможному на внутрішньому і зовнішніх ринках туристичному продукті. При дослідженні туризму як системного явища, слід виділяти статичний і динамічний аспекти в поєднанні з структурним, функціональним, організаційним та управлінським [48, с. 40]. Статика характеризує особливості системи на певний момент часу, як одномоментний «зріз» більшості її характеристик, насамперед структурних і функціональних. Динаміка, у свою чергу, відображає хід розвитку, зміни в системі, які визначаються її початковим станом. Динаміка системи має кількісний (ріст) та якісний (розвиток) прояви. Визначальним є саме розвиток «як спрямована, закономірна зміна об’єкту (системи) в результаті якої виникає новий його якісний стан, змінюється структура» [12, с. 991]. Розвиток системи можна трактувати не тільки як процес зміни її структури, але й зміни способу функціонування, організації та управління, тому що усі ці зміни лише з різних сторін характеризують динаміку системи з моменту її виникнення до зникнення [48, с. 41]. Поняття структури слугує для впорядкування елементів системи, зв’язків і відношень між ними. Структура є «сукупністю стійких зв’язків об’єкта, що забезпечують його цілісність і тотожність самому собі, тобто збереження основних властивостей при різних зовнішніх і внутрішніх змінах» [12, с. 1157]. Виділяють компонентну (галузеву та ін.), функціональну, територіальну, організаційну, часову структури та їх комбіновані варіанти. Структуризацію системи можна розглядати як спосіб її: а) «конструювання»; б) виділення із середовища (з одночасним встановленням меж); в) розчленування на підсистеми [48, с. 43]. Якщо структура системи характеризує стійкі (інваріантні) форми її існування, то функціонування – діяльність системи, внаслідок якої вона виконує певні функції і відтворює сама себе [1, с. 57]. Суть функціонування системи визначають три основні характеристики: функції, механізм та процес. Функції виражають сенс існування туризму, вони є інтегральним результатом і зовнішнім проявом функціонування елементів системи. Механізм функціонування – це спосіб функціонування, від якого залежить порядок діяльності системи. В його основі лежить взаємодія багатьох факторів (причин, рушійних сил, імпульсів), які зумовлюють певний рух в системі (інформаційний обмін). З переходом до ринкових відносин загальним механізмом функціонування туристської сфери став ринковий механізм. Процес функціонування – це сукупність послідовний дій для досягнення певного результату (насамперед виконання системою її функцій) [48, с. 45]. У туризмі процес функціонування визначається взаємодією ресурсної (туристсько-рекреаційні ресурси), споживчої (туристи), виробничої (індустрія туризму) та інших ланок. В основі взаємодії елементів системи туризму лежить обмін між ними інформацією у вигляді відповідних потоків [112, с. 25–29]. Організація – це «внутрішня впорядкованість, узгодженість, взаємодія більш чи менш диференційованих і автономних частин цілого, що зумовлені його будовою» [12, с. 848]. Отже, організація поєднує і структурні, і функціональні, і динамічні (особливо еволюційні) характеристики системи. Організація туризму насамперед передбачає упорядкування взаємодії між її елементами. Воно може здійснюватись двома способами: 1) через механізм організації, який передбачає певний зовнішній вплив, точніше – управління; 2) через механізм самоорганізації, який зводиться до прояву внутрішніх алгоритмів упорядкування. На нашу думку, у сільському туризмі мають органічно поєднуватись обидва способи їх упорядкування – і організація, і самоорганізація. При відсутності ж координації між організацією та самоорганізацією туристська система не буде ефективною і не зможе нормально розвиватись. Регуляторні механізми ринкової самоорганізації, підсилені проведенням державної і регіональної туристичної політики та скеровані зусиллями міжнародних організацій, виконують роль організаційно-управлінських структур відповідного рівня [97, с. 45]. Управління – це характеристика організованих систем, що «забезпечує збереження їх певної структури, підтримання режиму діяльності, реалізацію їх програм» [12, с. 1252]. З наведеного визначення випливає, що управління системою можна одночасно розглядати як процес, і як результат. Як процес воно передбачає підтримку якісної специфіки системи і протидію дезорганізуючим впливам, а як результат – забезпечення оптимальних значень траєкторії її розвитку відповідно до цілей та програм розвитку [48, с. 46]. Туризм можна розглядати як систему, що складається з керуючої (суб’єкта управління) та керованої (об’єкта управління) підсистем, які перебувають у діалектичному взаємозв’язку. Наявність суб’єктів управління – власників, менеджерів, державних органів влади тощо – у складі туристської системи наділяє її властивістю цілеспрямованої поведінки та здатністю визначати й змінювати цілі свого функціонування. Об’єктом управління виступають туристичні фірми, підприємці, об’єкти туристичної інфраструктури, процес туристичного обслуговування споживачів та ін. Керована й керуюча підсистеми взаємодіють завдяки інформаційним зв’язкам, або зв’язкам управління. Ці зв’язки встановлюються не тільки на найвищому рівні, але й між управлінськими підсистемами одного й того ж ієрархічного рівня та різних рівнів. І на основі обробки інформації, що надходить від керованої підсистеми до керуючої, приймаються відповідні управлінські рішення. Тобто, управління системою слід розглядати як цілеспрямований процес утримання її в певному стані через керуючий вплив для досягнення поставленої мети [112, с. 31]. Основною метою управління туризмом в Україні є «створення конкурентоспроможного на міжнародному ринку національного туристичного продукту, здатного максимально задовольнити туристичні потреби населення країни, забезпечення на цій основі комплексного розвитку регіонів за умови збереження екологічної рівноваги та культурної спадщини» [133].