Сутність, необхідність та основні важелі державного регулювання економіки

Сутність, необхідність та основні важелі державного регулювання економіки Необхідність втручання держави в економічну сферу найвідчутніше виявила себе на початку ХІХ століття під час кризи перевиробництва у Великій Британії. Для багатьох обстоювачів повної свободи ринку стала зрозумілою недосконалість механізмів саморегулювання останнього. Хоч ідеї регулювання ринку з боку держави далеко не зразу запанували в умах економістів, все ж наявність проблеми товарного перенасичення породжувала сприйняття відповідної діяльності спочатку як тимчасової міри, а потім – як постійної необхідності. Навіть в умовах далеко не передової (з економічної точки зору) країни ХІХ століття – Росії – з’являються твердження безальтернативності впливу держави на економіку. Зокрема, М.Г. Чернишевський писав: «…які б не були економічні теорії суспільства та держави, все ж держава має величезний вплив на економічну діяльність і не може його не мати. …Питання не в тому, чи буде приватна економічна діяльність піддаватися сильному і прямому втручанню держави: інакше і бути не може, допоки існує держава; питання лише в тому, свідомо чи несвідомо буде здійснюватися таке втручання. [123, с. 728]». Пізніше викладене лише отримувало підтвердження. За наслідками великої депресії ХХ століття розкрився також факт, що саморегульований ринок не лише не може попереджати кризи, а й не здатен забезпечувати автоматичний вихід з них. У.Черчіль, підкреслюючи неперевершеність ринкової організації економіки, поряд відмічав, що вона має і багато вад. Зокрема, посилення міжнародної конкуренції стає важливим чинником розвитку. Це вимагає від держави гарантій дотримання національних інтересів та необхідного рівня економічної безпеки. Роль держави у таких умовах вже розглядається не тільки з позицій ступеня втручання в економіку, а й з огляду на забезпечення атмосфери функціонування останньої. Необхідність зазначеного підкреслюють і сучасні вітчизняні науковці, акцентуючись, крім іншого, на проблемі монополізації економіки. Монополії обмежують конкуренцію, загрожуючи таким чином існуванню самого ринку [20, с. 7]. Російські ж представники інституціоналізму, на додаток до висловленого, звертають увагу на те, що ринкову конкуренцію не можна розглядати лише з точки зору здатності автоматично відсортовувати найкращі результати господарювання. Механізмам ринку важливо не заважати в цьому, однак слід пам’ятати, що відкриття можливостей розвитку для одних одночасно означає закриття для інших господарських систем. Тому важливо адекватно оцінити результати конкуренції для суспільства у конкретний момент часу і визначити, що переважає: частка відкритих можливостей розвитку чи частка закриття. Врахувавши всі вигоди і втрати, необхідно корегувати конкурентний процес з метою підвищення його ефективності. І це може бути завданням лише держави. «Конкуренцію необхідно організовувати та управляти нею. …. Конкуренція як процес «відкриття» нового і «закриття» форм, що «програли», є невизначеним процесом, коли видно результати окремих дій, але важко передбачити, наскільки вони бажані з точки зору розвитку економіки і соціуму в цілому. Державна політика буде програшною, якщо за мету обирається стимулювання конкуренції будь-якими способами, оскільки конкуруючі механізми нехтують індивідуальними, груповими, громадськими та іншими інтересами. Держава повинна обирати фіскальну, грошову політику, регулювати валютний курс та здійснювати політику доходів таким чином, щоб забезпечити організацію конкурентного режиму функціонування економіки з найменшими втратами від конкуренції та з необхідністю досягнення компромісу індивідуальних і громадських інтересів. [105, с. 155-157]». автор кандидат економічних наук Мельник Микола Миколайович