Регулюючі механізми непрямих податків в Україні: позитиви та недоліки

Регулюючі механізми непрямих податків в Україні: позитиви та недоліки Як відомо, підходів до класифікації податків існує досить багато. При цьому різні автори використовують низку класифікаційних ознак: в залежності від суб’єктів (з фізичних осіб, з юридичних осіб, змішані), за сферою використання надходжень (загального призначення, спеціальні, змішані), за повнотою прав використання надходжень (власні (закріплені), регулюючі), за економічним змістом об’єкта оподаткування (на доходи (прибуткові), майнові, ресурсні, рентні, на споживання), за формою сплати (готівкові, безготівкові), за способом справляння (кадастрові, за декларацією, що утримуються у джерела виплати), за рівнем державних структур, що впроваджують податки (загальнодержавні, місцеві), за джерелом сплати (з доходів, з виручки, за рахунок фінансових результатів, за рахунок виробничих витрат, із заробітної плати), за способом встановлення податкових зобов’язань (розкладні, окладні), за формою оподаткування (прямі, непрямі), за методом встановлення ставок (регресивні, прогресивні, пропорційні, тверді, кратні суми), за періодичністю сплати (регулярні, разові) [36, с. 52]. Отже, за формою оподаткування або за способом перекладання податки класифікують на прямі та непрямі. Саме ця ознака є найбільш зручною і доцільною з точки зору розгляду їх регулюючих властивостей, адже вона дозволяє спостерігати, зокрема, вплив податків на соціально-економічні процеси, враховуючи можливості перекладання їхнього тягаря з одних осіб-учасників на інших (крім визначених законом платників). До непрямих податків зазвичай відносять фіскальні монополії, акцизи (універсальні та індивідуальні), мито (рис. 2.1) [53, с. 14]. Їхня специфіка саме у тому і полягає, що реально їх платить як правило не той, хто названий у юридичних актах держави. Визначені платники у переважній більшості випадків лише передають державі кошти, отримані від споживачів товарів (робіт, послуг). Таке стає можливим завдяки конструкції механізму справляння непрямих податків, якою передбачається включення їх у вигляді надбавки до ціни. Звідси слідує, що даний вид податків може використовуватися як регулятор цін. Через рівень цін держава справляє вплив на реальні доходи споживачів. В кінцевому рахунку, непрямі податки дозволяють регулювати платоспроможний попит як невід’ємну складову ринкової рівноваги. В умовах ринкових відносин можливості держави щодо прямого (директивного) впливу на ціноутворення суттєво обмежені. Формування ціни відбувається під впливом співвідношення попиту і пропозиції та є прерогативою приватних виробників. Однак, держава має у своєму розпорядженні важелі економічної дії, серед яких особлива роль належить податкам. Зміна розмірів податкових вилучень призводить до варіювання ціни товару (роботи, послуги), яка має своїм наслідком і відповідні зрушення у доходах виробників та продавців. Доходність у свою чергу слугує для виробника одним з визначників обсягів виробництва. Досягнення охарактеризованих ефектів застосування непрямих податків відбувається в основному через визначення їх об’єктів, ставок та пільг. По кожному з податків в даних питаннях існує значна специфіка, тому, на нашу думку, доцільно зупинитися індивідуально на дослідженні позитивів та недоліків їхніх регулюючих механізмів.