ОФОРМЛЕННЯ Магістерської РОБОТИ

ОФОРМЛЕННЯ Магістерської РОБОТИ Магістерська робота повинна бути виконана у вигляді переплетеного рукопису. Магістерська робота, що подається до попереднього захисту на кафедрі, повинна бути повністю оформлена, переплетена й підписана студентом та керівником. Нумерація сторінок – наскрізна (починається з титульного аркуша, на якому номер не ставиться, включаючи додатки), номер сторінки проставляють у верхньому правому куті без крапки в кінці. Магістерську роботу друкують на комп’ютері (у форматі текстового редактора MS Word) або машинописним способом з одного боку аркуша білого паперу формату А4 (210x297 мм) через два міжрядкових інтервали (полуторний комп’ютерний міжрядковий інтервал – до тридцяти рядків на сторінці). Висота шрифту 14 пт, тип шрифту Times New Roman. У випадку необхідності, можна подавати таблиці та ілюстрації на аркушах формату А3. Текст роботи друкують, залишаючи поля таких розмірів: ліве –30 мм, праве – 15 мм, верхнє – 20 мм, нижнє –20 мм. Абзац рівномірний, у формі відступу від лівої межі поля сторінки на 1,2 см. Шрифт друку повинен бути чітким з однаковою щільністю тексту, чорного кольору. Друкарські помилки, описки і графічні неточності, виявлені в процесі написання роботи, можна виправляти підчищенням або зафарбуванням білою фарбою і нанесенням на тому ж місці або між рядками виправленого тексту (фрагменту рисунку). Допускається не більше ніж два виправлення на одній сторінці. Текст основної частини магістерської роботи поділяють на розділи, підрозділи, параграфи та пункти. Заголовки розділів друкують великими літерами симетрично до тексту (вирівнювання абзацу – по центру). Заголовки підрозділів – маленькими літерами (крім першої великої) симетрично до тексту (вирівнювання абзацу – по центру). Заголовки параграфів – маленькими літерами (крім першої великої) з абзацного відступу. Крапку в кінці заголовка не ставлять. Якщо заголовок складається з двох або більше речень, їх розділяють крапкою. Заголовки пунктів друкують маленькими літерами (крім першої великої) з абзацного відступу в розрядці в підбір до тексту. В кінці надрукованого таким чином заголовка ставиться крапка. Відстань між заголовком (за винятком заголовка пункту) та текстом повинна дорівнювати 3-4 інтервалам (один рядок пропуску на ЕОМ). Кожну структурну частину роботи(розділ) починають з нової сторінки. До загального обсягу магістерської роботи не входять додатки, список використаних джерел, таблиці та рисунки, які повністю займають площу сторінки. Але всі сторінки зазначених елементів роботи підлягають нумерації на загальних засадах. Нумерацію сторінок, розділів, підрозділів, параграфів, пунктів, рисунків, таблиць, формул подають арабськими цифрами без знака №. Першою сторінкою роботи є титульний аркуш, який включають до загальної нумерації сторінок, не проставляючи його номера. Наступні сторінки нумерують у правому верхньому куті сторінки без крапки в кінці. Такі структурні частини, як „ЗМІСТ”, „ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ”, „ВСТУП”, „ВИСНОВКИ”, „СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ” не мають порядкового номера. Звертаємо увагу на те, що всі аркуші, на яких розміщені згадані структурні частини, нумерують звичайним чином. Не нумерують лише їх заголовки, тобто не можна друкувати: „1. ВСТУП” або „Розділ 4. ВИСНОВКИ”. Номер розділу ставлять після слова „РОЗДІЛ”, після номера крапку не ставлять, потім з нового рядка друкують заголовок розділу. Підрозділи нумерують у межах кожного розділу. Номер підрозділу складається з номера розділу і порядкового номера підрозділу, між якими ставлять крапку. В кінці номера підрозділу повинна стояти крапка, наприклад: „2.3.” (третій підрозділ другого розділу). Потім у тому ж рядку йде заголовок підрозділу. Параграфи і пункти нумерують у межах кожного підрозділу. Номер параграфу складається з порядкових номерів розділу, підрозділу, параграфу, між якими ставлять крапку. У кінці номера повинна стояти крапка, наприклад: „1.3.2.” (другий параграф третього підрозділу першого розділу). Потім у тому ж рядку йде заголовок параграфу. Пункти нумерують у межах кожного параграфу за такими ж правилами, як параграфи. Примітки до тексту і таблиць, в яких вказують довідкові і пояснювальні дані, нумерують послідовно в межах однієї сторінки. В магістерських роботах часто використовують скорочення. Це частина слова, або усічене ціле слово. Такий скорочений запис слів і словосполучень використовується для зменшення обсягу тексту з метою дати максимум інформації. Для утворення таких слів використовуються три основних способи: 1) залишається тільки перша (початкова) літера слова (рік – р.); 2) залишається частина слова, відкидається закінчення та суфікс (рисунок – рис.); 3) пропускається кілька літер у середині слова, замість яких ставиться дефіс (університет – ун-т). Тут треба мати на увазі, що скорочене слово повинне закінчуватися на приголосний, окрім «й». У науковому тексті трапляються такі види скорочень: 1) літерні абревіатури; 2) складноскорочені слова; 3) умовні графічні скорочення за початковими літерами слів; 4) умовні графічні скорочення за частинами слів та початковими літерами. Літерні абревіатури складаються з перших (початкових) літер повних найменувань і розподіляються на: а) такі, що читаються за назвами літер (США, ФРН); в) такі, що читаються за звуками, позначеними відповідними літерами (ВАК – Вища атестаційна комісія, МОЗ – Міністерство охорони здоров’я). Крім загальноприйнятих літерних абревіатур використовуються запроваджені авторами літерні абревіатури, які скорочено позначають якісь поняття із відповідної галузі знань. При першому згадуванні ці абревіатури вказуються у круглих дужках після повного найменування, надалі вживаються у тексті без розшифровки. Іншим видом скорочень є складноскорочені слова, які складаються із поєднання: а) усічених та повних слів (профспілка – професійна спілка); б) тільки усічених слів (колгосп – колективне господарство). У наукових текстах крім загальноприйнятих складно-скорочених слів використовуються також складноскорочені слова, розраховані на вузьке коло спеціалістів. Окрім того, в тексті наукових робіт зустрічаються умовні графічні скорочення за частинами і початковими літерами слів. Вони поділяються на: а) загальноприйняті умовні скорочення; б) умовні скорочення, прийняті у спеціальній літературі. Наведемо кілька загальноприйнятих умовних скорочень, що використовуються: а) після перерахування (і т.ін. – і таке інше, і т.д. – і так далі, і т.п. – і тому подібне); б) при посиланнях (див. – дивись, пор. – порівняй); в) при позначенні цифрами століть і років (ст. – століття, р. – рік, рр. – роки). Існують також такі загальноприйняті скорочення: т. – том, м. – місто, обл. – область, гр. – громадянин, с. – сторінки, акад. – академік, доц. – доцент, проф. – професор). Слова „та інші”, „і таке інше” всередині речення не скорочують. Не допускається скорочення слів „так званий” (т.з.), „наприклад” (напр.). Наукові тексти відзначаються великою кількістю перерахувань (переліків), які складаються як із закінчених, так і незакінчених фраз. Незакінчені фрази пишуться з маленьких літер і позначаються арабськими цифрами або маленькими літерами із напівкруглою дужкою, що закривається. Є два варіанти оформлення таких фраз. Перший варіант: перерахування складаються з окремих слів (або невеликих фраз без розділових знаків всередині), які пишуть в підбор з іншим текстом і відокремлюють один від одного комою. Наприклад: Освітньо кваліфікаційний рівень: 1) бакалавр, 2) спеціаліст і 3) магістр. Другий варіант: перерахування складаються із розгорнутих фраз із власними розділовими знаками. Тут частини перерахування найчастіше пишуться з нового рядка і відокремлюються один від одного крапкою з комою. Наприклад: Освітньо кваліфікаційний рівень: а) бакалавр; б) спеціаліст; в) магістр. Коли частини перерахування складаються із закінчених фраз, вони пишуться із абзацними відступами, починаються з великих літер і відокремлюються один від одного крапкою. Текст усіх елементів перерахування граматично підпорядковується головній ввідній фразі, котра передує перерахуванню. Основну ввідну фразу не можна переривати на прийменниках або сполучниках (на, із, від, те, що, як і т.ін.). Правила подання ілюстрацій. Ілюструють магістерські роботи, виходячи із певного загального задуму, за ретельно продуманим тематичним планом, який допомагає уникнути ілюстрацій випадкових, пов’язаних із другорядними деталями тексту і запобігти невиправданим пропускам ілюстрацій до найважливіших тем. Кожна ілюстрація повинна відповідати тексту, а текст – ілюстрації. Назви ілюстрацій розміщують після їхніх номерів. За потреби ілюстрації доповнюють пояснювальними даними (підрисунковий підпис). Підпис під ілюстрацією звичайно має чотири основних елементи: - найменування графічного сюжету, що позначається скороченим словом „Рис.”; - порядковий номер ілюстрації, який вказується без знака номера арабськими цифрами; - тематичний заголовок ілюстрації, що містить текст із якомога стислішою характеристикою зображеного; - експлікацію, котра будується так: деталі сюжету позначають цифрами, які виносять у підпис, супроводжуючи їх текстом. Слід зазначити, що експлікація не замінює загального найменування сюжету, а лише пояснює його. Схема – це зображення, котре передає зазвичай за допомогою умовних позначень і без збереження масштабу основну ідею якогось процесу і показує взаємозв’язок його головних елементів. Діаграма – один із способів графічного зображення залежності між величинами. Для побудови лінійних діаграм звичайно використовують координатне поле. На осі абсцис у певному масштабі відкладається час або факторіальні ознаки (незалежні), на осі ординат – показники на певний момент чи період часу або розміри результативної незалежної ознаки. Вершини ординат з’єднуються відрізками, внаслідок чого отримують ламану лінію. На лінійні діаграми можна одночасно наносити кілька показників. На стовпчикових (стрічкових) діаграмах дані зображуються у вигляді прямокутників (стовпчиків) однакової ширини, розміщених вертикально або горизонтально. Довжина (висота) прямокутників пропорційна зображеним ними величинам. При вертикальному положенні прямокутників діаграма зветься стовпчиковою, при горизонтальному – стрічковою. Секторна діаграма являє собою круг, поділений на сектори, розміри яких пропорційні величинам частин зображеного об’єкта чи явища (за необхідності використовуються і інші типи діаграм). Результати обробки числових даних можна подати у вигляді графіків, тобто умовних зображень величин та їх співвідношень через геометричні фігури, точки і лінії. Графіки використовують як для аналізу, так і для підвищення наочності ілюстративного матеріалу. Крім геометричного образу, графік містить низку допоміжних елементів: - загальний заголовок графіка; - словесне пояснення умовних знаків і сенсу окремих елементів графічного образу; - осі координат, шкалу із масштабами і числові сітки; - числові дані, що доповнюють або уточнюють величину нанесених на графік показників. Осі координат графіка викреслюють суцільними лініями. На кінцях координатних осей стрілок не ставлять. На координатних осях вказують умовні позначення і розмірності відкладених величин у прийнятих скороченнях. На графіку слід писати лише умовні літерні позначення, прийняті у тексті. Написи, що стосуються кривих і точок, залишають тільки у тих випадках, коли їх небагато і вони короткі. Багатослівні підписи замінюють цифрами, а розшифровку наводять у підрисунковому підпису. Якщо крива, зображена на графіку, займає невеликий простір, то для економії місця числові поділки на осях координат можна починати не з нуля, а обмежити значеннями, в межах яких розглядається дана функціональна залежність. Не слід оформлювати посилання на ілюстрації як самостійні фрази, в яких лише повторюється те, що міститься у підписі. У тому місці, де викладається тема, пов’язана із ілюстрацією, і де читачеві треба вказати на неї, розміщують посилання у вигляді виразу у круглих дужках „(рис. 2.1)” або зворот типу: „...як це видно з рис. 2.1”, або „... як це показано на рис. 2.1”. Якість ілюстрацій повинна забезпечувати їх чітке відтворення (електрографічне копіювання, мікрофільмування). Ілюстрації рекомендується виконувати комп’ютерним методом. Не рекомендується використовувати ілюстрації, отримані скануванням з літературних джерел. Подання таблиць. Цифровий матеріал, коли його багато або є потреба у зіставленні певних показників, як правило, оформлюють у вигляді таблиці. Таблиця являє собою такий спосіб подання інформації, при якому цифровий або текстовий матеріал групується в рядки і графи, відокремлені одна від одної вертикальними та горизонтальними лініями. За змістом таблиці поділяються на аналітичні та неаналітичні. Аналітичні таблиці є результатом обробки й аналізу цифрових показників. Як правило, після таких таблиць робиться узагальнення про нове (виведене) знання, яке вводиться до тексту словами: „таблиця дає змогу зробити висновок, що...”, „із таблиці видно, що...” і т.ін. Часто такі таблиці сприяють виявленню і формулюванню певних закономірностей. До неаналітичних таблиць вміщують здебільшого необроблені статистичні дані, потрібні лише для подання інформації або констатації певного стану речей. Таблиці нумерують послідовно (за винятком таблиць, поданих у додатках) у межах розділу. У правому верхньому куті над відповідним заголовком таблиці розміщують напис „Таблиця” із зазначенням її номера. Номер таблиці складається з номера розділу і порядкового номера таблиці, між якими ставиться крапка, наприклад: „Таблиця 1.2” (друга таблиця першого розділу). Якщо в роботі одна таблиця, її нумерують за загальними правилами. При перенесенні частини таблиці на інший аркуш (сторінку) слово „Таблиця” і номер її вказують один раз справа над першою частиною таблиці, над іншими частинами пишуть слова „Продовження табл.” і вказують номер таблиці, наприклад: „Продовження табл. 1.2”. Таблицю розміщують після першого згадування про неї в тексті таким чином, щоб її можна було читати без повороту переплетеного блоку рукопису або з поворотом за годинниковою стрілкою. Якщо текст у графі таблиці вживається кілька разів і складається з одного слова, його можна заміняти лапками; якщо з двох або більше слів, то при першому повторенні його замінюють словами „Те ж”, а далі лапками. Ставити лапки замість повторюваних цифр, марок, знаків і математичних символів не слід. Коли цифрові або інші дані в якомусь рядку таблиці не подають, то в ньому ставлять прочерк. Усі наведені в таблицях дані мають бути достовірними, однорідними і такими, що можуть зіставитися, в основу їх групування покладають лише суттєві ознаки. Наводити в магістерській роботі треба лише ті таблиці, які неможливо передати звичайним текстом. Загальні правила цитування та посилання на використані джерела. Для підтвердження власних аргументів посиланням на авторитетне джерело того чи іншого друкованого літературного джерела слід наводити цитати. Існує вимога точно відтворювати цитований текст, бо найменше скорочення наведеного витягу може спотворити зміст, закладений автором. Загальні вимоги до цитування такі: - текст цитати починається і закінчується лапками і наводиться в граматичній формі, в якій він поданий у джерелі, із збереженням особливостей авторського написання. Наукові терміни, запропоновані іншими авторами, не виділяються лапками, за винятком тих, що викликали загальну полеміку. У цих випадках використовується вираз «так званий»; - цитування повинно бути повним, без довільного скорочення авторського тексту і без перекручень думок автора. Пропуск слів, речень, абзаців при цитуванні допускається без перекручення авторського тексту і позначається трьома крапками. Вони ставляться у будь-якому місці цитати (на початку, всередині, в кінці). Якщо перед випущеним текстом або за ним стояв розділовий знак, то він не зберігається; - кожна цитата обов’язково супроводжується посиланням на джерело; - при непрямому цитуванні (переказі, викладі думок інших авторів своїми словами), що дає значну економію тексту, слід бути максимально точним у викладі думок автора, коректним щодо оцінювання його результатів, і робити відповідні посилання на джерело; - цитування не повинно бути ні надмірним, ні недостатнім, бо і те і те знижує рівень наукової праці: надмірне цитування створює враження компілятивності праці, а недостатнє – знижує наукову цінність викладеного матеріалу; - якщо автор наводячи цитату, виділяє в ній деякі слова, робиться спеціальне застереження, тобто після тексту, який пояснює виділення, ставиться крапка, потім дефіс і вказуються ініціали автора, а весь текст застереження вміщується у круглі дужки. Варіантами таких застережень є: (курсив наш. – М.Х.), (підкреслено мною. – М.Х.), (розрядка моя. – М.Х.). Посилання в тексті магістерської роботи на використані літературні джерела роблять згідно з їх переліком у квадратних дужках, наприклад, „... у працях [1-7]...”. У випадку необхідності, слід через кому та вказуючи абревіатуру “с.”, зазначати номер сторінки джерела, з якої робиться вибірка теоретичного матеріалу, наприклад, „... у праці [8, с. 65]…”. Оформлення списку використаних джерел. Бібліографічний апарат в магістерській роботі – ключ до використаних автором джерел. Крім того, він певною мірою відображає наукову етику і культуру наукової праці. Саме з нього можна зробити висновок про ступінь ознайомлення студента з наявною літературою з досліджуваної проблеми. Бібліографічний апарат магістерської роботи складається з бібліографічного списку (списку використаних джерел) і бібліографічних посилань, які оформлюються відповідно до чинних стандартів (Державного стандарту на бібліографічний опис творів друку – ГОСТ 7.1-84). Список використаних джерел (літератури) – елемент бібліографічного апарата, котрий містить бібліографічні описи використаних джерел і розміщується після висновків. Такий список – одна із суттєвих частин роботи, що віддзеркалює самостійну творчу працю її автора і демонструє ступінь фундаментальності проведеного дослідження. Список використаних джерел рекомендовано наводити у такій послідовності: - Закони і законодавчі акти України; - інструкції, нормативні акти, видані Мінекономіки та європейської інтеграції – Мінпраці, МЗВС, Митним комітетом, іншими відомствами; - доповіді, виступи керівників держави; - монографії; - книги колективного автора; - підручники; - багатотомні видання; - навчальні посібники; - приктикуми; - перекладні видання; - словники, довідники, енциклопедії; - статті, опубліковані у Збірниках наукових праць; - статті опубліковані у неперіодичних наукових збірниках; - депоновані наукові видання; - журнальні статті; - газетні статті; - інтернет-ресурси. Допускається й інша послідовність складання використаної літератури: за черговістю посилань на неї у рукописі магістерської роботи або в алфавітному порядку. Кількість джерел та використаної літератури повинна бути не менше 100. В додатку 2 наводиться зразок описання різних типів джерел у бібліографічному описі. Правила оформлення додатків. За змістом додатки можуть бути досить різноманітними. Для них характерні, наприклад, проміжні математичні доведення, формули і розрахунки, таблиці допоміжних цифрових даних, копії справжніх документів, витяги з звітних матеріалів, виробничі плани і програми, протоколи і акти випробувань, впровадження, розрахунки економічного ефекту, інструкції і методики, опис алгоритмів і програм вирішення задач на ЕОМ, розроблені в процесі виконання магістерської роботи, окремі положення з інструкцій і правил, ілюстрації допоміжного характеру. Додатки оформлюють як продовження магістерської роботи на наступних її сторінках, розміщуючи їх у порядку появи посилань у тексті роботи. Кожен з додатків починають з нової сторінки, їм дають заголовки, надруковані угорі малими літерами з першої великої симетрично стосовно тексту сторінки. Посередині рядка над заголовком малими літерами з першої великої друкується слово „Додаток” і велика літера, що позначає додаток. Додатки слід позначати послідовно великими літерами української абетки, за винятком літер Ґ', Є, І, Ї, Й, О, Ч, Ь, наприклад, додаток А, додаток Б і т.д. Єдиний додаток позначається як додаток А. Текст кожного додатка за потреби може бути поділений на розділи й підрозділи, пронумеровані у межах кожного додатка: перед кожним номером ставлять позначення додатка (літеру) і крапку, наприклад, А.2 – другий розділ додатка А; В.3.1 – підрозділ 3.1 додатка В. Ілюстрації, таблиці і формули, розміщені в додатках, нумерують у межах кожного додатка, наприклад: рис. Д.1.2 – другий рисунок першого розділу додатка Д); формула (А. 1) – перша формула додатка А. Вимоги до написання реферату та його структура. Написання реферату – є обов’язковою умовою для студентів, які претендують на отримання дипломів з відзнакою. Реферат – це короткий виклад дипломної магістерської роботи, який ґрунтовно розкриває її зміст. Він складається із загальної характеристики роботи, основного змісту, висновків, публікацій та анотації. В загальній характеристиці роботи визначається актуальність теми, що досліджується, основна мета і завдання, об’єкт і предмет дослідження, методи, які використовуються при проведенні дослідження, елементи наукової новизни і практичного значення отриманих результатів, вказується структура та обсяг роботи. В основному змісті висвітлюється зміст кожного розділу з найбільш вагомими отриманими результатами. Висновки і рекомендації повинні носити короткий, конкретний характер з виділенням теоретичної і практичної значимості. В анотації, обсяг якої складає до 600 знаків (до 10 рядків), зазначається прізвище та ініціали студента, назва роботи, основний зміст та результати дослідження, ключові слова (слова специфічної термінології за темою, які найчастіше зустрічаються у дипломній магістерській роботі) наводяться у називному відмінку, кількість ключових слів – 5-7. Анотація має бути написана українською, російською та однією з іноземних мов (найчастіше – англійською). Обсяг реферату складає 10 сторінок.