Взаємозв’язок стратегії підприємства й впливу середовища як вихідна передумова стратегічного управління

Взаємозв’язок стратегії підприємства й впливу середовища як вихідна передумова стратегічного управління Як центральний елемент стратегічного управління, на думку більшості дослідників, поняття стратегії й її взаємозв’язок з впливом середовища вимагає детального розгляду, оскільки створює фундамент для подальшого дослідження теоретичних основ проектування системи стратегічного управління. Поняття стратегії походить від грецького «strategia» (1680-90 рр.), що означає «діяльність генералів», - "generalship". Таким чином, історія виникнення терміна «стратегія» має воєнне коріння і визначає його як науку планування та спрямування великомасштабних воєнних операцій, маневрування силами для надання їм найбільш вигідних позицій для вступу у сутичку з ворогом [1, с. 17]. Крім частини воєнної науки, загальне визначення поняття звучить як «план, метод або послідовність маневрів для досягнення конкретної мети або результату» [2, с. 1880]. У науці та практиці управління поняття «стратегія» не існувало аж до другої половини двадцятого століття у зв’язку з відносною стабільністю бізнес-середовища й економічного зростання першої половини двадцятого століття. Складні хаотичні зміни зовнішнього середовища другої половини двадцятого століття (60-70 рр.) генерували необхідність гнучкого реагування на ці зміни з боку підприємств для ефективного їх функціонування [3, с. 8-11]. Інструментом, що забезпечував цю реакцію, стала стратегія. Хоча розуміння стратегії, дотичне до управління, необхідно трансформувати, досягнення конкурентної переваги залишається ключовим і незмінним її елементом: стратегія спочатку розглядалася як дія, вчинена стороною у відповідь на реальні чи прогнозовані дії конкурента [4, с. 348]. Дане трактування було повністю перенесене в теорію управління з воєнної науки в 50-і рр. уперше в американській літературі. Згодом (60-70 рр.) тлумачення поняття розширилося і вже не було консенсусу в його визначенні. Основоположники стратегічного планування G. Steiner (Дж. Штайнер 1979 р.) і I. Ansoff (И. Ансофф 1965 р.) підміняли чіткі визначення інтуїтивними уявленнями, розглядаючи стратегію, як набір правил для прийняття рішень про діяльність організації. I. Ansoff вказує, що мета, як вищий рівень прийняття рішення, – це кінцевий бажаний результат, а стратегія – засіб його досягнення [5, с. 43]. При цьому стратегія — поняття «важковловиме і дещо абстрактне» і що її розробка зазвичай не приносить фірмі ніякої безпосередньої користі. Крім того, вона дорого обходиться як за грошовими витратами, так і за витратами часу керівників. G. Steiner також не переслідує цілі ретельного та чіткого формулювання стратегії [4, с. 348]. Професор управління та автор журналу «The California Management Review» відзначив наступні ранні (1979 р.) визначення стратегії: 1. Діяльність вищої ланки управління компанії, яка забезпечує функціонування організації. Ця ємна концепція, головно притаманна науковому світу, включала цілі, місію, завдання, програмні стратегії та і методи реалізації стратегій. 2. Ключові рішення про напрями діяльності: цілі та місія. 3. Відповідь на питання: «Що повинна робити організація?» або «Які наші цілі та як їх досягти?» Сьогодні існує два основні підходи до визначення поняття стратегії - аспектний і системний. Аспектний однобічно розглядає стратегію як моноаспектне явище та за своєю результативністю, безперечно, поступається системному. Згідно аспектному підходу до визначення поняття стратегії, можна виділити п’ять позицій: план, модель (схема), позиція, перспектива, маневр. Згідно цих точок зору стратегією є: 1. План: засоби переходу з поточного стану в бажаний. 2. Модель: схема дій на певний проміжок часу. 3. Позиція, яка відображає рішення запропонувати певні продукти або послуги на певних ринках. 4. Перспектива: мета, напрям, бачення бажаного стану компанії. 5. Маневр: цілеспрямована дія для досягнення конкурентної переваги, яка ґрунтується на секретності та обмані. Спочатку теоретики західної та вітчизняної шкіл вважали планування центральною частиною стратегії організації. Як план, стратегія визначає спосіб реалізації цілей компанії. Цього найбільш поширеного сьогодні підходу дотримуються Мескон М.Х., Гордієнко П.Л., Бандурін О.В., Азріліян А.Н., Гольдштейн Г.Я. Вони розглядають стратегію як загальний комплексний план, який забезпечує здійснення місії та досягнення господарської мети організації [6, с. 257; 7, с. 9; 8, с. 675; 9, с.13-15]. Як модель дій, стратегія є принципом поведінки або ритмом, що виникає в процесі ухвалення багатьох рішень, які узгоджують реальність з поставленими цілями. План може бути нездійсненним, але модель поведінки повинна бути забезпечена у будь-якому випадку. Наприклад, компанія може дотримуватися стратегії слідування за лідером або регулярного просування дорогого товару. Цього підходу дотримувалися Ф. Котлер, K. Andrews (К. Эндрюс) і Карлофф Б. Ф. Котлер дає наступне визначення: «Стратегія – узагальнююча модель дій, необхідних для досягнення поставленої мети шляхом координації та розподілу ресурсів компанії. Тобто стратегія є набіром правил для ухвалення рішень, якими організація керується в своїй діяльності. Логіка рішення задачі» [10, с. 78]. K. Andrews (К. Эндрюс) представив своє легендарне визначення стратегії в книзі «Концепція корпоративної стратегії». "Корпоративна стратегія – це модель (схема) ухвалення рішень компанії, яка визначає та виявляє її цілі, завдання, виробляє принципову політику і плани досягнення цих цілей, і визначає межу видів діяльності компанії, вигляд організаційної структури компанії поточний і плановий, і природу економічних і неекономічних вкладів, які вона збирається привнести власникам, працівникам, клієнтам і суспільству». Цей автор вперше заклав основи сучасної класифікації стратегій (1980 р.), виділивши в різні категорії корпоративну стратегію, як визначника видів діяльності компанії, і стратегію бізнесу, яка визначає підстави отримання конкурентної переваги для певного виду діяльності.