Економічний аналіз як прикладна функціональна наука: ідентифікація предмета

Економічний аналіз як прикладна функціональна наука: ідентифікація предмета Економічні, соціальні, інституційні перетворення сприяють удосконаленню методології усіх суспільних наук. Це стосується як фундаментальних, а саме економічної теорії як базису будь-яких економічних досліджень, так і прикладних наук, серед яких економічний аналіз здійснює реалізацію методологічних концепцій економічної теорії, розкриваючи та оцінюючи причинно-наслідкові зв’язки між економічними явищами та процесами. Звертаючись до публікацій відомих вчених та результатів емпіричних досліджень економіки країни, можемо констатувати, що прикладні економічні науки перебувають у кризовому стані. Розвиток економічного аналізу потребує фундаментального перегляду методологічних підходів, збагачення результатами напрацювань вітчизняних і закордонних вчених. Різноманітність поглядів науковців та практиків щодо економічного аналізу, свідчить про нез’ясовані питання статусу економічного аналізу як форми наукового знання чи науки. В першому розділі дисертації актуалізувалася увага на розмаїтті підходів до сприйняття економічного аналізу як прийому людського мислення, загальнонаукового методу дослідження, методу дослідження економіки та її складових, форми наукових та спеціальних знань, прикладної науки, наукової дисципліни, професійної діяльності тощо. Існування таких різних, іноді протилежних за сутністю підходів не дозволяє чітко визначити предметно-об’єктне наповнення економічного аналізу, його цільове призначення. Перед з’ясуванням наукового статусу економічного аналізу наведемо моніторинг поглядів вчених щодо сутності, структури та ознак науки як такої. Науку розглядають як форму суспільного пізнання або як систему достовірних і розвинених знань про об’єктивні закони розвитку природи й суспільства. Взагалі наука є складним утворенням. Її можна розглядати одночасно як сукупність соціальних інститутів і як певного роду діяльність. Вона характеризується як система знань, що постійно розвивається, і як реалізація прагнень використати ці знання для пізнання дійсності. Отже, “наука – форма духовної діяльності людей, спрямована на виробництво знань про природу, суспільство та пізнання, мета якої досягнення істини та відкриття об’єктивних законів на підставі узагальнення реальних фактів у їх взаємозв’язку, для того, щоб передбачати тенденції розвитку дійсності та сприяти її зміні” [180, с. 15]. Як особлива форма пізнання (специфічний тип духовного виробництва та соціальний інститут) наука виникла у ХVІІ-ХVІІІ ст. при розподілі єдиного до цього часу знання на філософію та науку. Принциповим постало питання специфіки наукового знання як такого та процесу його формування, взагалі місця науки в житті суспільства. В цей час відбувався процес розмежування між філософією та окремими науками за такими напрямами: відокремлення науки від філософії, виділення в рамках науки як цілого окремих наук (всередині яких виділяються наукові дисципліни), відокремлення таких філософських дисциплін, як онтологія, гносеологія, логіка тощо. При цьому головний рушійний фактор розвитку науки – потреби суспільно-історичної практики, практична діяльність стала сферою використання науки, а наука – фактором і функцією розвитку діяльності. У подальшому розвиток науки характеризується двома діалектично протилежними процесами – диференціацією (переважно характерний для ранніх етапів становлення науки і викликаний, з одного боку, потребами практичної діяльності, а з іншого – внутрішніми процесами розвитку науки, необхідністю ширшого та глибшого пізнання дійсності) та інтеграцією наук (характерний для сучасного етапу розвитку і базується на взаємопроникненні різних наук і наукових дисциплін, взаємодії різноманітних методів).