Ефективність взаємодії інститутів недержавної підсистеми інфраструктури фінансового ринку

Ефективність взаємодії інститутів недержавної підсистеми інфраструктури фінансового ринку Основою формування й розвитку фінансової інфраструктури є фонд фінансових ресурсів, формою руху якого виступають фінансові потоки. Вони лежать в основі взаємодії інститутів недержавної підсистеми фінансової інфраструктури, є відображенням процесів реального сектора економіки і багато в чому визначаються його специфікою, але самі по собі неоднорідні. Основний обсяг ВВП і найбільші фінансові консолідовані потоки створюються великими, переважно градоутворюючими підприємствами, що сплачують значну частину податків, тому недержавна підсистема інфраструктури фінансового ринку розвивається, насамперед , відповідно до їхніх інтересів. Крім того, реальний сектор складається з середніх і малих підприємств, інтереси яких теж можуть трансформувати механізм взаємодії інститутів недержавної підсистеми фінансової інфраструктури. Крім цього, особливості взаємодії секторів недержавної підсистеми інфраструктури фінансового ринку визначаються й самими її інститутами. Послідовність дослідження взаємодії інститутів недержавної підсистеми фінансової інфраструктури випливає з особливостей їхньої появи в Україні. Із усіх її елементів до моменту ринкової трансформації економіки найбільш сильні господарські зв'язки існували між підприємствами та комерційними банками. Це обумовлено наступними причинами. По-перше, комерційні банки були єдиними кредитними організаціями. По-друге, за рахунок росту інфляції банки (на початку 90-х років) були найбільш привабливим напрямком вкладення засобів. По-третє, у підприємств того періоду була особливо сильна нестача оборотних коштів, і вони прагнули створити "свої" банки як альтернативне джерело прибутку і кредитних ресурсів. У даний час продовжується концентрація банківського капіталу. Це відбувається як за рахунок злиття і поглинання всередині банківської системи, так і на основі посилення взаємодії банків з іншими господарчими суб'єктами. Сучасною специфікою цього процесу є те, що через зниження прибутковості фінансових інструментів самі банки стають все більш зацікавленими в об'єднанні з бізнесом різних видів. Здійснюється експансія в регіони "чужих" банків, переважно державного масштабу, для чого в основному використовується купівля "доньок", а не створення філій. Відбувається зрощування комерційних банків з різними групами суб'єктів господарської діяльності. Крім цього, особливістю української банківської системи є існування так званих державних банків, контрольний пакет акцій яких був залишений у держави. Це дозволяє використовувати ці кредитні організації як засіб державного регулювання економіки. Наприклад, „Ощадбанк” зараз має більше облігацій внутрішньої державної позики (ОВДП), аніж решта банківської системи разом, що свідчить про явне чи приховане втручання чиновників, яке призводить до того, що банки, замість того, щоб працювати максимально прибутково і обслуговувати інтереси економіки, займаються тим, що латають фінансові дірки у бюджеті уряду [51, с. 15]. Концентрація українського банківського капіталу сьогодні така, що 34 банки формують 65-70 % основних показників усієї банківської системи. Таким чином, домінування банків у механізмі дії недержавної підсистеми інфраструктури фінансового ринку визначається їхніми значними зв'язками з підприємствами реального сектора економіки, обсягом капіталу, накопиченого до моменту переходу країни до ринкових відносин. Йде формування фінансового капіталу за рахунок зрощування банківської системи з іншими суб'єктами господарської діяльності.