Сутність та особливості побудови систем управління підприємствами

Сутність та особливості побудови систем управління підприємствами Підприємства телекомунікаційної галузі для економічної системи будь-якої країни виступають важливою ланкою національного господарства, оскі-льки задовольняють не тільки потреби населення, але й забезпечують ефек-тивне функціонування всіх інших галузей і сфер діяльності. Значення підп-риємств саме цієї галузі в сучасних умовах пояснюється їх активним впливом на підвищення рівня національного виробництва, якості життя населення, безпосередньою участю в процесі структурної перебудови економічної сис-теми України, оскільки ефективний розвиток телекомунікаційних підприємств є , насамперед, передумовою міжнародної інтеграції держави, розвитку справедливої конкуренції, засобом залучення інвестицій, розширення спектру телекомунікаційних послуг, за допомогою яких вирішуються нові та складніші завдання. Економічна політика України, орієнтована на інтенсивне впровадження ринкових реформ, створює сприятливі умови для розвитку різноманітних форм бізнесу в сфері виробництва і надання послуг. Телекомунікаційна галузь посідає одне з провідних місць серед тих галузей вітчизняної економіки, які найшвидше зростають і є найважливішими для підприємств, організацій та комерційних структур. Телекомунікаційна інфраструктура все більшою мірою впливає на становище економічної системи держави на міжнародній арені. На сьогодні можна стверджувати, що саме підприємства телекомунікаційної галузі набувають стратегічного значення для ефективного розвитку країни як на мікро-, так і на макрорівнях, а також економічної безпеки в цілому. Визначення сутності та особливостей побудови систем управління те-лекомунікаційними підприємствами пов’язано з дослідженням процесу ста-новлення національної галузі, особливостей її розвитку і формування систем управління. До початку переходу до ринкової економіки національні телекомунікації значно відставали від світового рівня техніки і технологій та їх вплив на розвиток економіки та суспільства був незначним. По-перше, телефонний зв’язок загального користування за своєю значущістю стояв на одному з останніх місць і фінансувався за «залишковим принципом». Державна політика в галузі телекомунікацій обмежувалася забезпеченням соціальної доступності зв’язку. По-друге, в країні не було достатньо розвиненої галузі виробництва засобів телекомунікацій. По-третє, телефонний зв’язок являв собою замкнуту мережу і не виступав як ланка в єдиній системі світових телекомунікацій. Не дивно, що спостерігалося істотне відставання від промислово розвинених країн за телефонною щільністю.