Аналіз ресурсного потенціалу банку

Аналіз ресурсного потенціалу банку Використання інтегрованого підходу до оцінки та аналізу внутрішнього потенціалу банку передбачає вивчення раціональності формування банківських ресурсів та ефективності їх використання. Фактично це означає, що ключовим завданням внутрішнього стратегічного аналізу є обґрунтування оптимального розміру та структури капіталу банку, який би створив умови для досягнення стратегічних цілей з найменшими витратами. Дослідження капіталу як основної категорії фінансового менеджменту перебуває в центрі уваги багатьох відомих вітчизняних та зарубіжних економістів, зокрема М. Д. Алексеєнка [8], І. А. Бланка [37], А. М. Мороза [24], В. В. Ковальова [100], П. С. Роуза [241], М. І. Савлука [24]. Проте методика стратегічного аналізу капіталу відпрацьована недостатньо і потребує методологічного обґрунтування та більш глибокого дослідження, насамперед у банківському бізнесі. В умовах переходу країни до ринкових відносин капітал банку, як найголовніша категорія фінансового менеджменту, стає найважливішим об’єктом стратегічного аналізу, оскільки забезпечує формування ресурсної бази для отримання прибутку. Стратегічне управління капіталом банку ґрунтується на загальних принципах і підходах, що притаманні і будь-якій іншій галузі, але має свої специфічні особливості. Першочерговим завданням в управлінні банківським капіталом є визначення капіталу як категорії фінансового менеджменту. Складність і багатогранність цієї категорії суттєво впливає на розуміння сутності банківського капіталу. У широкому розумінні під терміном «капітал» (фр., англ. capital, лат. captalis — головний) розуміють цінності (цінні папери, грошові кошти, майно), які використовуються для власного збагачення. Слід зазначити, що підходи до трактування капіталу як економічної категорії різняться у фінансовому менеджменті та в бухгалтерському обліку. Це пов’язано, передусім з тим, що в плані рахунків бухгалтерського обліку згідно з міжнародними стандартами обліку під терміном “капітал” розуміють власні кошти банку: кошти акціонерів, емісійні різниці, додатковий капітал, нерозподілений прибуток тощо. На відміну від бухгалтерського трактування цієї категорії, у фінансовому менеджменті капітал характеризується як загальна вартість засобів у грошовій, матеріальній та нематеріальній формах, які інвестуються у формування його активів. Наведене трактування сутності цієї категорії більш точно визначає її економічну сутність та дозволяє знайти найефективніші способи управління капіталом. В нових умовах господарювання капітал банку, як одна з найважливіших категорій фінансового менеджменту, набуває нового змісту та значення. Характеризуючи економічну сутність капіталу будь-якого економічного суб’єкта, український вчений І.О.Бланк виділяє такі його характерні риси та характеристики. По-перше, наявність капіталу є основною умовою виробничої діяльності суб’єкта господарювання. Зазвичай виділяють такі основні елементи ресурсного потенціалу: власний капітал; залучений капітал; основні засоби та інші матеріальні ресурси; трудові ресурси (кадровий потенціал). В системі цих факторів для банківської діяльності капіталу (як власному, так і залученому) відводиться пріоритетна роль, оскільки він об’єднує всі фактори в єдиний виробничий комплекс. По-друге, капітал об’єднує фінансові ресурси організації, які приносять дохід. При цьому капітал може існувати відокремлено від виробничого фактору – у формі залученого капіталу, що сприяє формування доходів організації не в операційній, а у фінансовій діяльності. По-третє, капітал є головним джерелом формування прибутку, чим забезпечує задоволення поточних та перспективних потреб акціонерів. Та частина, що накопичується, повинна забезпечувати потреби його власників у перспективному періоді, тобто формує виробничу базу для майбутніх доходів. По-четверте, капітал є головним вимірювачем ринкової вартості банку. Цю роль насамперед виконує власний капітал банку, який визначає вартість його чистих активів. Фактично розмір власного капіталу формує базу для оцінювання ринкової вартості банку. По-п’яте, динаміка капіталу банку є найважливішим індикатором рівня ефективності його діяльності. Здатність власного капіталу до самозростання високими темпами характеризує високий рівень ефективності формування та розподілу прибутку, його здатність підтримувати фінансову рівновагу за рахунок внутрішніх джерел. Водночас зниження обсягу власного капіталу є, як правило, наслідком неефективної збиткової діяльності [37, с. 414-415]. При аналізі структури капіталу важливим питанням є окреслення класифікаційних ознак, які відіграють ключову роль у структурному аналізі. Мається на увазі, що визнаючи необхідність визначення оптимальної структури капіталу як головного напряму стратегічного аналізу, науковці не акцентують уваги на питанні, за якою саме класифікаційною ознакою потрібно проводити структурний аналіз. Найбільш повна класифікація видів банківського капіталу наведена в монографії М. Д. Алексеєнко [8, с.33]. Більшість авторів дійшла висновку, що найпоширенішою класифікаційною ознакою є джерело утворення капіталу. За цією ознакою капітал поділяється на власний, залучений та позичений. Останні дві групи можуть бути об‘єднані в одну за своєю економічною сутністю як зобов’язання банку. Орієнтуючись на мінімізацію вартості капіталу пропонуємо саме за цією класифікаційною ознакою проводити оптимізацію структури капіталу, оскільки в її основі лежать вартісні розбіжності між окремими його складовими.