Теоретико-методологічні засади аналізу ефективності використання фінансових ресурсів

Теоретико-методологічні засади аналізу ефективності використання фінансових ресурсів Динаміка процесу виробництва сільськогосподарських підприємств їх економічний розвиток та фінансова стійкість значною мірою залежать від ефективного використання фінансових ресурсів. Тому в системі заходів, спрямованих на підвищення результативності їх діяльності, важливе місце займає методичне забезпечення аналізу ефективності використання фінансових ресурсів з урахуванням їх економічної суті та ролі у відтворювальному процесі. Здійснення основної та інвестиційної діяльності суб’єктів господарювання потребує постійного ресурсного забезпечення, домінантою якого в ринкових умовах є фінансові ресурси. Потреба в них сільськогосподарських підприємств залежить від багатьох чинників і постійно змінюється. Задоволення цієї потреби досягається за рахунок різних джерел, кожне з яких має індивідуальні характеристики і відрізняються між собою розміром плати за користування та його терміном, умовами повернення, структурою зворотних грошових потоків тощо. Теоретично існує можливість для формування обсягу фінансових ресурсів достатнього для забезпечення всіх виробничих та інвестиційних програм окремого суб’єкта господарювання. Однак практично її реалізувати досить складно. „Проблема фінансового забезпечення простого та розширеного відтворення на мікрорівні полягає не у відсутності фінансових ресурсів взагалі, а в доступі до них конкретного підприємства та формах і методах їхнього розподілу між галузями економіки й підприємствами” [294]. Для кожного суб’єкта господарювання існує постійна необхідність вибору конкретної структури джерел фінансових ресурсів аналізу та оцінки доцільності їх використання на фінансування окремих заходів, проектів і програм. Такий аналіз важливий і після закінчення останніх для визначення їх ефективності, порівняння прогнозних та фактичних даних, встановлення причин можливого недосягнення запланованого результату і розробки заходів щодо усунення негативних чинників у майбутньому. Оскільки проведення такого аналізу має постійний характер, то виникає необхідність обґрунтування методологічних засад та розробки відповідного методичного апарату для цих цілей. Різним аспектам ефективності використання фінансових ресурсів приділяється постійна увага як науковців, так і спеціалістів-практиків. Значний вклад у вирішення проблемних питань внесли відомі вітчизняні вчені М. Дем'яненко, О. Гудзь, П. Лайко, Б. Пасхавер, П. Саблук, В. Ситник, О. Ульянченко, А. Чупіс та багато інших дослідників. Однак, незважаючи на глибоку теоретико-методологічну основу та нормативно-методичну базу в цій сфері фінансової теорії, нині відсутнє системне та однозначне вирішення низки актуальних питань, а підходи та погляди щодо їх розв’язання варіюють в досить широких межах. Окремі автори оцінку ефективності використання фінансових ресурсів розглядають у контексті фінансового аналізу, інші – у складі аналізу виробничо-фінансової діяльності. Ще один підхід ґрунтується на оцінці оборотності активів та окремих елементів фінансових ресурсів – грошових коштів, фінансових інвестицій, дебіторської заборгованості. Очевидно, що така неоднозначність має свої методологічні витоки. Спробуємо їх встановити. Одразу ж зауважимо, що розмежування між доцільністю і ефективністю детерміновані до функції часу. Перше стосується планових розрахунків, друге – фактичних результатів. Вони мають спільний алгоритм. Однак визначення доцільності потребує варіативних та ймовірнісних оцінок, що зумовлює використання додаткової інформації та розширення моделі розрахункових процедур.