Історико-педагогічний аналіз проблеми громадянської соціалізації особистості

Історико-педагогічний аналіз проблеми громадянської соціалізації особистості Виходячи з того, що процес громадянської соціалізації є об’єктом нашого дослідження, ми вважаємо за доцільне здійснити історико-педагогічний аналіз цього феномена в контексті поставлених дослідницьких завдань. На сучасному етапі розвитку Української держави громадянська соціалізація студентської молоді характеризується особливою напруженістю й суперечливістю. В ієрархії цінностей майбутніх фахівців громадянські мотиви, у яких виражається любов до Вітчизни, посідають одне з останніх місць [91]. Порушення прав людини в державі, відсутність демократичного законодавства, соціальних гарантій зумовили недостатність розвитку громадянських якостей молодого покоління, сприяли погіршенню соціального самопочуття й соціальної поведінки студентської молоді. Викоренення ситуації, що склалася, – основне завдання громадянської соціалізації. Інтеграція підростаючого покоління в систему цінностей і соціальних ролей, що сприяють відтворенню основних устоїв певного соціуму (ідеологічних, ідейних, громадянських і т. ін.), є провідною ідеєю будь-якого суспільства й будь-якої держави ще з давніх часів. У зв’язку з цим витоки громадянської соціалізації слід шукати в далекому минулому. Саме поняття „громадянська соціалізація” є вивідним від більш загального – соціалізація, тому перш ніж перейти до аналізу змісту, структури, форм і методів громадянської соціалізації, необхідно дослідити сутність самої соціалізації. Під соціалізацією (від лат. socialis – суспільний) у найбільш загальному значенні розуміють процес засвоєння людським індивідом певної системи знань, норм і цінностей, які дозволяють йому функціонувати в якості повноправного члена суспільства [234, 1261]. У науковій літературі сьогодні існують різноманітні підходи, точки зору, концепції й моделі соціалізації. Її визначають як „соціальне навчання”, як результат соціальної взаємодії, як самоактуалізацію „Я-концепції”. Значно розширилось і трактування соціалізації, яке вважається традиційним. У сучасних довідкових виданнях соціалізацію визначають як: - „процес засвоєння індивідом протягом його життя соціальних норм і культурних цінностей того суспільства, до якого він належить” [235, 316]; - „процес засвоєння й подальшого розвитку індивідом соціально-культурного досвіду” [259, 421]; - „процес становлення особистості, вивчення й засвоєння індивідом цінностей, норм, установок, зразків поведінки, притаманних певному суспільству, соціальній спільноті, групі” [132, 318]; - „складний, багатогранний процес „включення” людини в соціальну практику, набуття нею соціальних якостей, засвоєння суспільного досвіду й реалізації власної сутності за допомогою виконання певної ролі в практичній діяльності” [276, 105].