Комерційні банки як інституційна основа організації кредитних відносин в економіці ринкового типу

Комерційні банки як інституційна основа організації кредитних відносин в економіці ринкового типу Умови організації ринкових економічних відносин суспільства загалом та кредитних відносин зокрема визначають ключову роль у них сукупності певних інститутів, які утворюють той фундамент, без якого неможливими є відповідні ринкові механізми організації взаємин між економічними агентами. Одне із чільних місць серед таких інститутів належить установам банківської системи. Банківська справа є однією із найбільш динамічних сфер бізнесу як в Україні, так і в усьому світі. Процес економічних перетворень у нашій державі об’єктивно розпочинався саме з банківських установ, котрі є центральною ланкою ринкової системи організації економічних відносин. Стрімкий розвиток українських банків став основою формування повноцінних ринкових інститутів та сукупності тих базових елементів, котрі пов’язані із рухом фінансових ресурсів та без яких узагалі неможливе функціонування ринкового господарства. Тому саме банки в економіці ринкового типу є одними із найважливіших інститутів організації економічних відносин між суб’єктами ринку. Роль банків як ключових ринкових інститутів визначається власне товарно-грошовою природою ринкової економіки, а рух основної частини грошових ресурсів у виробничій і невиробничій сферах національного господарства проходить саме через банки. Інакшими словами, без банків як однієї із найважливіших складових ринкових відносин неможливим є функціонування економічної системи, заснованої на ринкових принципах організації господарських зв’язків між її суб’єктами. Разом із тим, коли йдеться про інституційні засади організації кредитних відносин, то мову слід, на наш погляд, вести насамперед не про банки чи банківську систему загалом, а саме про комерційні банки як інститути банківської системи нижнього її рівня, головною функцією яких власне і є забезпечення взаємодії на кредитній основі економічних агентів у всіх секторах і ланках господарства, тоді як головним завданням центрального банку як верхнього рівня банківської системи є забезпечення регулятивного впливу з боку держави на кредитні відносини за допомогою відповідних інструментів монетарної політики з тим, щоб надати перебігу економічних процесів бажаного спрямування відповідно до стратегічних орієнтирів цієї політики. І комерційні банки і центральний банк мають свої окремі специфічні функції у ринковій системі господарювання, їхня роль і кінцеві завдання відрізняються між собою, а тому спроби зрозуміти сутність банку взагалі, у широкому розумінні слова, будуть, на нашу думку, заздалегідь приречені на невдачу. Відтак головною інституційною основою організації кредитних відносин в економіці слід насамперед розглядати саме комерційні банки. Однак з методологічної точки зору цей підхід потребує чіткого визначення із термінологією. У цьому зв’язку недостатньо обґрунтованим, на наш погляд, слід вважати усунення із нової редакції Закону України «Про банки і банківську діяльність» терміну «комерційні банки» [86], так як функціонування дворівневої банківської системи передбачає чітке розмежування функцій центрального банку як головного банку країни, що виступає в ролі регулятора грошово-кредитних відносин, та комерційних банків, що здійснюють обслуговування підприємств, організацій, населення у всіх секторах і галузях економіки. При цьому саме комерційні засади діяльності банків другого рівня кредитної системи відображають їхню головну ціль – отримання прибутку, що принципово відрізняє їх від основ неприбуткового функціонування центрального банку, головною метою якого є реалізація державної економічної політики монетарними засобами і інструментами. Сам банківський бізнес, який початково виник із обслуговування переважно товарообмінних операцій і торгівлі, тобто комерції, поступово став основою кредитного обслуговування промислового виробництва та інших галузей економіки, а відтак нині термін «комерційний» для діяльності банку радше слугує якісною характеристикою його функціонування щодо організації ділової, взаємовигідної співпраці із суб’єктами господарювання всіх секторів економічної системи.