Еволюція наукових підходів до аналізу сутності та структури господарських систем

Еволюція наукових підходів до аналізу сутності та структури господарських систем Попит на теоретичне обґрунтування новітніх соціально-економічних явищ та процесів, зумовлених реаліями суспільних трансформацій, загострює потребу в нових фундаментальних дослідженнях сутності, структури та типологізації сучасних економічних систем. Вирішення зазначених проблем потребує звернення до філософського принципу системності, який формує особливий “вимір” господарської реальності. Як відомо, започаткування системного підходу пов’язано з критичним переосмисленням аналітико-синтетичних концепцій класичної науки в творах Г. Спенсера, Т. Парсона, К. Маркса, К. Поланьї, Й. Шумпетера та інших відомих дослідників. Ключові принципи системного підходу знайшли яскраве відображення у праці відомого російського філософа та економіста О. Богданова “Загальна організаційна наука (тектологія)”, який трактував організованість (системність) як “властивість цілого бути більшим за суму своїх частин” [1, с. 85], а також у дослідженнях австрійсько-канадського біолога, автора фун-даментальної праці “Загальна теорія систем” (1968), Л. фон Берталанфі, який визначав систему як “сукупність елементів, що знаходяться у взаємодії” [2, с. 5]. З часом у наукових дослідженнях сформувалися такі ознаки системного підходу: - дослідження об’єкта як цілісного стосовно зовнішнього середовища утворення, що складається з елементів, які не підлягають подальшій диференціації, та зв’язків, які породжують нові емерджентні властивості цілісності; - акцент на з’ясуванні сутності відносин та зв’язків у системі, виокремлення тих з них, які є системоутворюючими, такими, що забезпечують відносно відособлене функціонування системи; - характеристика елементів залежно від специфіки цілого з урахуванням того, що суттєві властивості системи визначаються не стільки властивостями елементів, скільки властивостями її структури та системоутворюючих зв’язків (домінування цілого над частиною); - усвідомлення того, що будь-якій системі властиві свій внутрішній простір та темп плину часу, які можуть як збігатися, так і відрізнятися від просторово-часових характеристик більш широких систем, в які ця система входить як елемент; - з’ясування принципів ієрархії елементів системи, форм передачі інформації, способів взаємовпливу та функціональної координації з урахуванням існування “консервативної” (структура) та “динамічної” (стан) частин системи, що корелюються з категоріями простору та часу. Згідно із зазначеним підходом система (від грецьк. sistemas – поєднання, устрій, утворення) є універсальним способом існування об’єктивної реальності, упорядкованою та відокремленою множиною підсистем та елементів, взаємодія між якими та середовищем зумовлює її якісно або сутнісно нову інтегративну цілісність [4, с. 361]. Аналіз економічної літератури засвідчує, що проблеми сутності та структури господарських систем постійно знаходяться у полі зору вітчизняних та зарубіжних дослідників, є предметом численних наукових дискусій. На думку автора це зумовлено: (1) складністю та поліструктурністю самого об’єкта дослідження, наявністю багатоманітних характеристик, кожна з яких, відображаючи суттєві сторони економічної системи не є повною і не дає можливості дати їй вичерпну характеристику; (2) мультипарадигмальністю сучасного економічного знання, співіснуванням та взаємодією конкуруючих науково-дослідних програм, прихильники яких “дивляться в одному напрямі”, проте “здійснюють свої дослідження в різних світах” [5, с. 130]. Так, наприклад, прибічники неокласичної парадигми трактують економічну систему як своєрідний механізм функціонування та координації господарських процесів, за допомогою якого “вирішуються основні проблеми, пов’язані із задоволенням людських потреб в умовах обмеженості ресурсів: що виробляти?, як?, для кого?” [6, с. 234]. Картезіанській традиції ліберальної неокласики, що грунтується на механістичному підході, протистоїть розуміння економіки як “органічної матерії”, властиве класичному інституціоналізму, марксизму, кейнсіанству. Деякі дослідники переконані, що стосовно еволюції економічних систем альтернативи органічному підходу взагалі немає [7, с. 80]. У зв’язку з цим у сучасній науковій літературі можна зустріти обґрунтування доцільності використання поняття “економічний організм” у розумінні складноорганізованої єдності. Наприклад, російський вчений Е. Азроянц, трактуючи систему як модель організму та зіставляючи структуру цих понять, пропонує такі схематичні форми: система = елементи + зв’язки; організм = елементи + зв’язки + смисли + процеси [8, c. 156].