Генезис методологічних засад економічної транзитології

Генезис методологічних засад економічної транзитології Аналіз економічної літератури засвідчує, що проблеми трансформації економічних систем постійно перебувають у полі зору вітчизняних та зарубіжних дослідників. Вагомі напрацювання в цій царині належать видатним ученим минулого: К. Марксу, Й. Шумпетеру, Т. Веблену. Проте за умов індустріальної економіки біфуркаційні трансформації мали епізодичний характер, відтак особливої уваги потребували проблемам підтримки гомеостазу існуючих макросистем на основі використання механізму зворотнього негативного зв’язку. Однак постіндустріальні перетворення сучасних економічних систем, започатковані в другій половині ХХ ст., посилення нерівноваги та нестійкості світогосподарського розвитку засвідчили непридатність існуючих теоретико-методологічних підходів для пояснення нових цивілізаційних реалій. Загальновизнаною нині є певна обмеженість неокласичної теорії та методології щодо аналізу системних економічних трансформацій. Попередній аналіз наявних підходів до цієї проблеми дає змогу стверджувати таке: - “жорстке ядро” неокласичної теорії утворюють поняття, придатні для аналізу рівноважного стану статичної економічної системи; - неокласики ігнорують важливість інформаційного, інституційного та еволюційного аспектів трансформаційних змін; - неокласичній теорії притаманні позаісторичний підхід, ототожнення рамок економічної науки з періодом панування ринкового господарства; - неокласичний аналіз, заснований на пріоритетності принципів прагматизму та формальної логіки, непридатних для пояснення природи та соціально-економічного механізму якісних системних зрушень. Сказане дає підстави стверджувати, що неокласична парадигма націлена на дослідження ідеального внутрішнього стану зрілої економічної системи з позицій стійкої рівноваги, упорядкованості, гомогенності, орієнтації на чітко визначені передумови взаємодії суб’єктів господарювання (економічну раціональність, детермінованість, абстрагування від змін у реальному часі тощо). Однак методологічні підходи, пов’язані з дослідженням економічних систем переважно в стані статики, розумінням процесів розвитку лише як лінійних, поступальних і безальтернативних, ставленням до явищ нерівноваги і нестійкості як до прикрих неприємностей, що “збивають” економічну систему з правильної траєкторії є непридатними для розуміння динамічних процесів сучасності і потребують переосмислення в світлі нової економічної реальності. Спроби подолати обмеження неокласичної парадигми в дослідженні соціально-економічних трансформацій сприяли розвитку концепцій внутрішньосистемних та міжсистемних перетворень. Проблеми трансформації розвинених економічних систем знайшли відображення в концепціях постіндустріального суспільства Д. Белла, нового індустріального суспільства Дж. Гелбрейта, інформаційного суспільства Й. Масуди та Ф. Махлупа, технотронного суспільства Зб. Бжезинського, електронного суспільства М. Маклюена, електронно-цифрового суспільства Д. Тапскотта, програмованого суспільства А. Турена, інформаціонального мережевого суспільства М. Кастельса та ін.