Політико-економічна сутність держави та трансформація її економічної ролі і функцій (еволюція теоретичних поглядів та оцінок)

Політико-економічна сутність держави та трансформація її економічної ролі і функцій (еволюція теоретичних поглядів та оцінок) Однією з важливих передумов стабільності суспільства, що дозволяє ефек¬тивно функціонувати в умовах різних впливів, зберігаючи при цьому свою структуру і здатність контролювати процес суспільних змін, є економічна політика [239, с. 76], важливим завданням якої є активна участь держави, що є атрибутом соціально орієнтованої ринкової економіки. Одним із завдань даного дослідження є вироблення авторського підходу до визначення держави та її функцій в процесі формування ринкової економіки на різних стадіях розвитку суспільства на основі узагальнення існуючих теоретичних концепцій. Проблема визначення поняття “держави”, її ролі та функцій в економіці має надзвичайно важливе теоретичне значення. Розв’язання даної проблеми дасть змогу більш повно розкрити сутність цього явища на основі з’ясування різних підходів до ролі та функцій держави на різних етапах економічного життя суспільства. Держава виникла у процесі розпаду первіснообщинного ладу та появи рабовласницького устрою. Зокрема, родова община поступово трансформується у селянську(сусідську), яка базуєть¬ся на приватній власності окремих сімей на засоби виробництва, що поступово спричинило економічну нерівність сімей, розшарування членів общини, появу родової знаті, а згодом і поділ суспільства на проти¬лежні класи і появу держави. Розгляд політико-економічної сутності категорії “держава” розпочнемо з класифікації підходів до визначення держави, серед яких виділимо наступні: 1) теологічний; 2) патріархальний; 3)насильницький; 4)марксистський; 5)сучасний. Теологічний підхід, на нашу думку є найдавнішим, оскільки його представниками були такі середньовічні богослови як, Тертуліан(біля 160-після 200), Аврелій Августин(354-430), Фома Аквінський(1225-1274), Каутілья та ін. Вони стверджували, що держава існує вічно в силу божественної волі, а тому кожен повинен змиритися з цією волею; розглядали державу як Божий промисел, ціллю якого є встановлення на землі порядку і гармонії, які існують в “царстві божому”. Бог – творець всього сущого на землі, в тому числі й держави. У Кодексі законів вавілонського царя Хаммурапі (1792— 1750 рр. до н.е.), вказувалось на божественний початок влади царя. “Боги поставили Хаммурапи править “черноголовыми”.“Человек является тенью Бога, раб является тенью человека, а царь равен Богу” [261, с.10-12]. Закони царя Хаммурапі становлять систему правових норм, призначених головним чином для царських судів і спрямо¬ваних на упорядкування соціально-економічних відносин, а саме: засвідчували високий рівень культури тогочасного суспіль¬ства, прагнення узагальнити та систематизувати пра¬вові норми, для того, щоб "сильний не утискав слабкого, щоб сироті та вдові надана була справедливість"(йдеться про майнове та соціальне розшарування старовавілонського суспільства, визначається його структура, яка включає 3 стани: вільних общинників (авілумів), царських людей (мушкенумів) і рабів (вардумів); були спрямовані на підтримку стійких традиційних соці¬альних інститутів, общинної власності на землю, обме¬ження товарно-грошових відносин та втиснення їх у рамки, які не суперечать натурально-господарській орієнтації рабовласницької держави; обмежували лихварство та боргове рабство в інтересах рабовласницької держави та ін.