Еволюційна парадигма трансформації земельних відносин

Еволюційна парадигма трансформації земельних відносин Однією з найбільш значних комплексних робіт, в якій розглядаються питання сталого використання й охорони природних ресурсів України за умов посилення глобалізаційних процесів та трансформаціїї супільних відносин є колективна монографія рекомендована до друку вченою радою Ради по вивченню продуктивних сил України під редакцією чл.-кор. НАН України Б. М. Данилишина. Ця монографія [ , с. 84-279] присв'ячена дослідженню земельних ресурсів в умовах сучасного господарювання, розробці концепту-альних положень і стратегії формування ефективного землекористування. Теоретичною та методологічною основою зазначеної проблеми є нау-кові дослідження В. Амбросова[ ], А. П. Вервейка, [ , , , , ], В. В’юна, П. I. Гайдуцького [ ; ], А. C. Гальчинського [ ], В. В. Горлачукa [ ; ; ], Г. Гуцуляка, А. С. Даниленка [ ; ; ], Д. Добряка, В. Зіновчука, М. В. Ка-лінчика [ ; ; ], В. Я. Месель-Веселяка [ ], Л. Я. Новаковського [ ], О. М. Онищенко [ ; ], Б. Й. Пасхавера [23], А. М. Третяка [ ; ;], Л. В. Романової [ ], П. T. Саблука [22], А. Я. Сохнича [12; 13; ;], М. М. Федорова [20; ; ,], В. В. Юрчишина [22] та багатьох ін. Високо оцінюючи теоретичні надбання та внесок цих вчених у розвиток системи земельних відносин, необхідно зазначити, що в сучасних умовах ці відносини потребують подальшого дослідження. У понятті власності поєднується подвійна сутність, яка характеризується з одного боку визначеністю права приналежності, володіння та розпо-рядження, а з другого як специфічного джерела доходу. Аналіз відносин власності потребує більш детального розгляду підходів сучасних західних вчених до їх тлумачення, що сформувалися в концепцію так званої "Теорії прав власності" у 60-70-і роки XX століття, і яка розвивається надалі як тео-ретична і методологічна основи нових напрямків економічного аналізу – теорії менеджменту організацій, нової економічної історії та теорії власності у зв’язку з трансформацією економіки АПК. У джерел вищевказаної теорії стояли відомі американські економісти Р. Коуз [ ] і А. Алчян [ ], а в наступній розробці брали участь Й. Барцель [ ], Л. де Алессі [ ], Г. Демсець [ ], Д. Норт [ ], С. Пейович [ ], О. Вільямсон [ ], Э. Фьюрубоч [ ] та інші. Аналізу західних концепцій присвячені роботи російського економіста Р. Капелюшникова [ ]. У вітчизняній же літературі теорія прав власності практично не знайшла відображення ні в плані вивчення, ні розвитку, ні критики. Присутні лише твердження про ігнорування буржуазною політекономією відносин власності, їхньої обмеженості в рамках юридичної форми, абсолютизацію приватної власності тощо, що досить примітивно, адже на Заході популярність теорії прав власності не лише досить висока, а має і практичне засто¬сування. Як ві-домо, "повне" визначення права власності було запропоновано англійським юристом А. Оноре [ , с. 112-128] і включає 11 елементів: 1) право володіння, тобто виняткового фізичного контролю над річчю; 2) право користування, тобто особистого використання речі; 3) право розпорядження, тобто рішення, як річ може бути використана; 4) право на дохід, тобто на блага, що виникають від попереднього особис-того користування річчю чи від дозволу іншим особам користуватися нею (з нашої точки зору — це вже реалізація власності); 5) право на "капітальну вартість" речі, що припускає право на відчуження, споживання, зміну чи знищення речі; 6) право на безпеку, тобто імунітет від експропріації; 7) право на перехід речі в спадщину чи за заповітом; 8) безстроковість; 9) заборона шкідливого використання, тобто обов'язок утримуватися від використання речі шкідливим для інших способом; 10) відповідальність у вигляді стягнення, тобто можливість відібрання речі на сплату боргу; 11) залишковий характер, тобто чекання "природного" повернення пере-даних будь-кому правомочностей після закінчення терміну передачі чи у випадку втрати нею сили з будь-якої іншої причини.