Структурна динаміка організації землекористування сільськогосподарських підприємств

Структурна динаміка організації землекористування сільськогосподарських підприємств Питання про власність на землю, а відтак і характер земельних відносин є ключовим в усій сукупності проблем ринкового реформування сільсь¬кого господарства, оскільки те чи інше його принципове вирішення визначає ефективність сільськогосподарського виробництва і посередньо впливає на соціальне відродження села. У сучасній економічній літературі є дві взаємно протилежні концепції принципового вирішення земельного питання, що від-різняються формами власності та землекористування. Згідно з першою концепцією, земля має бути в державному володінні, функціонувати як загальнонаціональне надбання і надаватись землекористу-вачам на умовах оренди. Аргументується ця позиція вигодами, які одержує суспільство від централізованого використання земельних ресурсів в масш-табах держави. До уваги береться можливість проведення великомасштабних проектів меліорації, упорядкування питань вилучення землі під забудову суспі-льно важливих об'єктів, розробки надр, проведення загальнонаціональної політики підвищення родючості ґрунтів, здійснення координованих протие-розійних заходів тощо. Згідно з другою концепцією, земля має бути пере¬дана в повне володіння господарюючим суб'єктам, які її обробляють. Тобто вона повинна набути статусу об'єкта приватної власності. Аргументується ця кон-цепція тим, що передача землі в приватне володіння забезпечить їй дбайливого господаря, режим господарського використання в виробництві землі буде визначатись не лише потребами і інтересами нинішнього, а й май-бутніх поколінь. В системі економічного механізму земля має включатись в обіг як капітал, земля-капітал. Прихильники першої концепції виставляють контраргументи щодо введення приватної власності на землю з приводу порушення статусу землі як національного надбання. А це, на їх погляд, призводить до таких наслідків: відбудеться зосередження значної кількості землі в руках обмеженої групи підприємців-монополістів і одержання ними паразитичного монопольного прибутку – абсолютної ренти, яка врешті-решт лягає на плечі широких верств споживачів продовольства; земля стане предметом спекуляції, а відтак її скуплять іноземні товстосуми, що являє загрозу самому суверенітету України як держави. Прихильники ж другої концепції в свою чергу наводять свої контраргументи відносно збереження державної власності на землю. Основ-ними з них є такі: державна власність на землю збереже і подальше так званий стан її “нічийності” і тобто відсутності реального господаря, що спричиняє її безгосподарське використання, масову ерозію, виснаження і деградацію [ , с. 139].