Зайнятість сільського населення

Зайнятість сільського населення Зайнятість в сільському господарстві має свій власний характер та особливість. Трудова проблематика цієї галузі очевидно є найскладніша. Як відзначає В.Дієсперов, на сучасний момент галузь не має достатніх внутрішніх джерел для такої оплати, яка б дозволяла закріпити кваліфіковані кадри і при раціональній організації, створювала дієвий механізм стимулювання ефективної праці. Він звертає увагу на те, що багатократне відставання українського сільського господарства за рівнем продуктивності праці від показників розвинених країн ставить під сумнів конкурентоздатність вітчизняної продукції, а отже, і надійний розвиток її виробництва на базі досягнень науково–технічного прогресу [55, с.65]. Як показують дослідження, участь населення у суспільному виробництві та особистому селянському господарстві в Україні супроводжується низьким рівнем продуктивності праці. Відомо, що зростання виробництва можливо досягти як збільшенням кількості зайнятих, так і підвищенням продуктивності праці. Визначається суперечливість між двома критеріями: зростання продуктивності праці (більш вигідний для роботодавця фактор) може забезпечувати помірний розвиток виробництва при тій же або навіть меншій кількості зайнятих. Наприклад, весь приріст промислової продукції у 80-ті роки в СРСР досягався за рахунок продуктивності праці при абсолютному скороченні чисельності працівників і забезпеченні повної зайнятості в країні. Але приріст продуктивності праці виявився недостатнім для виходу країни на передові світові позиції. Темпи розвитку промисловості та зростання продуктивності праці були не настільки значними, щоб допустити масове вивільнення працівників. Працівники, що виявилися зайвими на виробництві, легко влаштовувалися у невиробничій сфері, розвиток якої в країні відставав. За часів колгоспно-радгоспної системи відбувався постійний відтік робочої сили з сільгосппідприємств. У 90-ті роки питома вага зайнятого сільського населення майже стабілізувалась. Це можливо пояснити безробіттям у містах та низьким рівнем життя населення, зростанням чисельності зайнятих в особистих селянських господарствах. В сучасній українській економіці інша ситуація. Різкий спад виробництва вплинув на масове вивільнення людей, які влаштувалися в переважній більшості в торгівельній діяльності, оскільки в інших суспільно важливих галузях можливості зайнятості стали проблематичними. Для реалізації державної політики зайнятості населення, професійної орієнтації, підготовки і перепідготовки, працевлаштування та соціальної підтримки тимчасово непрацюючих громадян у порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України, створюється державна служба зайнятості, діяльність якої здійснюється під керівництвом Міністерства праці та соціальної політики України, місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування.