Суб’єкти адміністративно-правового регулювання земельними відносинами

Суб’єкти адміністративно-правового регулювання земельними відносинами Історико-правовий та політичний розвиток системи державної влади свідчить про те, що виконавча влада є найбільш дієвим інструментом державного управління і крім забезпечення виконання законів створює умови, сприятливі для здійснення ефективної макроекономічної політики та функціонування життєздат-них фінансових інституцій; інвестування інфраструктури та сфери соціальних по-слуг; створення системи мінімального соціального захисту найбідніших верств суспільства; охорони навколишнього природного середовища тощо. З позиції юридичної науки, назване управління, що реалізується через публічну службу [118], визначається як виконавча і розпорядча діяльність держави [119, с. 97 – 100]. На термінологічному рівні така «поліфункціональність» виконавчої влади відображена в поняттях «виконавчо-розпорядча» або «управлінська» діяльність ор-ганів виконавчої влади. Специфікою реалізації виконавчої влади є те, що вона має саме виконавчо-розпорядчий характер, який полягає у практичному втіленні в життя законодавчих актів, оперативному та динамічному управлінні сферами со-ціально-економічного розвитку, а також державно-політичній діяльності. Головним, що характеризує виконавчу владу, є фактор урегулювання та управління певними соціальними процесами, спрямування їх реалізації в межі за-конодавчого ареалу. За твердженням В.К. Колпакова, О.В. Кузьменко, «… управ-ління є способом (формою) реалізації (прояву) влади» [120, с. 28]. Волю народу та держави у сфері земельних відносин реалізують суб’єкти, які здійснюють їх публічне управління, що полягає у здійсненні організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських повноважень. В абзаці 3 пункту 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про су-дову практику в справах про хабарництво» від 26 квітня 2002 року № 5 зазнача-ється, що під організаційно-розпорядчими обов’язками розуміють функції щодо здійснення керівництва галуззю промисловості, трудовим колективом, ділянкою роботи, виробничою діяльністю окремих працівників на підприємствах, в устано-вах, організаціях незалежно від форм власності. Такі функції, зокрема, виконують керівники міністерств, відомств, державних, колективних чи приватних установ й організацій, їх заступники, керівники структурних підрозділів (начальники цехів, завідуючі відділами, лабораторіями, кафедрами, їх заступники тощо), керівники ді-лянками робіт (майстри, виконроби, бригадири та ін.) [121]. Розпорядча діяльність управлінських структур виявляється, по-перше, у прийнятті загальнообов’язкових приписів (вони закріплюються в указах, постано-вах, положеннях, розпорядженнях, інструкціях, протоколах тощо); по-друге, в ор-ганізації виконання зазначених приписів і, по-третє, у здійсненні контролю за цим процесом. Під час здійснення цієї діяльності органи управління застосовують за-ходи як переконання, так і державного примусу, тобто діють як державно-владні утворення [120, с. 17].