Правопорушення, які скоюють особи, звільненні від відбування покарання з випробуванням

Правопорушення, які скоюють особи, звільненні від відбування покарання з випробуванням Різноманітними і складними є відносини виконавчих органів держави між собою та з іншими недержавними структурами, зокрема щодо адміністративно-процесуального врегулювання, що потребує їх взаємодії з недержав¬ними утвореннями. Це являє собою найважливішу передумову забезпечення правової захищеності громадян, з одного боку, і чіт¬кого функціонування всіх ланок органів виконавчої влади − з іншого. Свого часу С.С. Студенікін відзначав, що адміністративний процес − це сукупність певних правил, на підставі яких здійс¬нюється виконавчо-розпорядча діяльність. Юрисдикційна діяльність являє собою лише частину виконавчо-розпорядчої діяльність. Із здійсненням діяльності виконавчих органів пов’язував адміністративний процес і А.Є. Луньов [109, c. 43]. На жаль, у юридичній літературі питанню адміністративних правопору-шень приділяється дуже мало уваги. Увагу дослідника можуть привертати декілька проблем. По-перше, треба розуміти, чим зумовлена поява аномальних адміністративних правопорушень. По-друге, необхідно з’ясувати, які види правопорушень пов’язані між собою. І нарешті, по-третє, треба дослідити діалектику цих явищ, тобто зрозуміти, як вони змінюються, які умови їх попередження і зупинення [110, c. 160]. Реформування процедур управління має враховувати такі вимоги:жодний орган виконавчої влади не повинен реалізовувати ті функції, між якими можливий конфлікт інтересів. Тільки відкрита суспільству процедура розв’язання конфлікту забезпечує ефективний компроміс. Це стосується більш за все потенційного конфлікту між такими функціями в будь-якому секторі суспільного виробництва, як вироблення політики та норм для даного сектору, представлення інтересів держави як власника і регулювання (зокрема, встановлення обмежень) діяльності господарюючих одиниць в цьому секторі [111]. Цілком закономірно, що визначені соціальні умови є фактором виникнення суперечностей між управлінською волею держави, волею різних соціальних груп чи окремих громадян. Загальною передмовою до нинішнього процесу адміністративної реформи по праву можна вважати діяльність Державної комісії з питань адміністративної реформи на чолі з першим Президентом України Леонідом Кравчуком. Комісія мала визначити концептуальні напрями здійснення адміністративної реформи в Україні. Однак, по суті ідеологію та „фундамент” адміністративної реформи у нинішньому її вигляді і виконанні було закладено Концепцією адміністративної реформи (1998 р.) та відповідними Указами Президента України. Фактично ж перші радикальні кроки щодо реформування структури центральної влади у країні було здійснено лише після обрання Леоніда Кучми на другий президентський термін. Характеризуючи прийняті рішення щодо адміністративної реформи, Президент України зазначав, що адміністративна реформа готувалася довго й ретельно, а головним її завданням було зменшення втручання держави в економіку [112].