Ідентифікація міжнародних інвестиційних ризиків

Ідентифікація міжнародних інвестиційних ризиків Обґрунтування системи управління інвестиційними ризиками транснаціональних корпорацій має виконуватись на підставі виявлення особливостей цих ризиків. Ці особливості, на наш погляд, пов’язані із трьома наступними аспектами. По-перше, міжнародні інвестиційні ризики породжуються нестабільністю функціонування світових фінансових ринків в умовах глобалізації. По-друге, очікуване настання світової фінансової кризи у другій половині 2008 року та 2009, а можливо і наступних роках потребує уточнення класифікації міжнародних інвестиційних ризиків та природи окремих з них, насамперед, контагіальних. По-третє, доцільно виявити можливості застосування сучасних інструментів у виявленні рівня інвестиційних ризиків та прийнятті відповідних управлінських рішень. У науковій літературі виокремилися три основні підходи до аналізу природи міжнародної фінансової нестабільності. Перший підхід полягає у поясненні останньої як результату транскордонної трансформації національних банківських або фінансових криз. Так, А.Гальчинський зазначає, що криза національного фінансового ринку, яка виникає внаслідок нестабільності системи банківського кредитування, залучення депозитних ресурсів та їх зворотного відкликання, викликає «транскордонну передачу фінансового занепаду» [27, с. 118]. Справді, транскордонний вплив національних фінансових криз може стати причиною зовнішніх шоків для інших національних економік. Така транскордонна монетарна трансмісія нестабільності (кризи) є найбільш ймовірною у випадках, коли окремі країни є пов’язаними торговельними та фінансовими потоками, а також між ними спостерігається певна взаємозалежність фінансових ринків. Другий підхід передбачає визначення міжнародної фінансової нестабільності як результату нестійкості і непередбачуваності розвитку глобальної фінансової системи. Він ґрунтується на відомій методології фундаментального прогнозування валютних курсів. Аналіз кореляції національних та міжнародних показників розвитку фінансового ринку дає змогу визначити дисбаланси, що провокують зміни валютних курсів, прогно¬зувати вірогідність виникнення міжнародних фінансових криз [29, 32, 41, 74, 84, 129 і ін.]. Перевага такого підходу полягає у системності, можливості визначення зв'язку як національних, так і міжнародних чинників фінансової нестабільності. Але водночас це потребує чіткого визначення субординації показників, їх системної кореляції, обґрунтування ефективних регулятивних заходів щодо попередження кризових явищ. Третій підхід виходить з системної взаємодії структурних факторів — макроекономічних, секторних та транскордонних. На цій основі фінансова нестабільність визначається як «флуктуація реального попиту та пропозиції» в національний чи глобальній економіці, що супроводжується нестабільною національною монетарною та фіскальною політикою. Внаслідок цього відбуваються непередбачувані зміни в ціновій політиці на основні товарні групи; процентних ставок; обмінних курсів. Такий підхід визначає фінансову нестабільність, по-перше, як зумовлені флуктуацією реального попиту та пропозиції дисбаланси у світовій економіці та фінансах, по-друге, як нестабільні реакції національної фінансової політики на такі дисбаланси та флуктуацію, і, по-третє, як зумовлені цим непередбачувані зміни в цінах, міжнародних розрахунках, процентних ставках та валютних курсах на глобальних ринках [118, 137, 175, 191 і ін.]. Таким чином, глобальну фінансову нестабільність необхідно розглядати в якості транскордонного за походженням явища, що виникає в міжнародних платіжних, валютних та фінансових відносинах і одночасно формує динаміку розвитку національних економічних і фінансових систем. Природу глобальної фінансової нестабільності не можна інтерпретувати тільки на основі монетарних підходів, її аналіз потребує врахування структурної взаємодії основних сегментів фінансових ринків, зростаючої ліквідності та взаємодії фінансових і валютних ринків. Вона виявляється у переплетінні фінансових та валютних дисбалансів, у значних та реверсивних коливаннях валютних курсів та фінансових індикаторів на міжнародних ринках, збільшенні ризиків операцій, зменшенні кореляції факторів та параметрів світових фінансових ринків, різкій та суперечливій зміні динаміки фінансових показників, відсутності явно виражених тенденцій (циклічних, динамічних та структурних). Характерним проявом глобальної фінансової нестабільності став ряд кризових ситуацій. Тільки протягом останніх 10-ти років світова економіка була вражена трьома фінансовими кризами (1994 р. – Мексика, 1997 р. – Південно-Східна Азія, 1998 р. – Росія), котрі мали переважно національні витоки, міжнародні наслідки і потенційно глобальний характер. Фінансова криза, як правило, починається в тій чи іншій країні, що розвивається внаслідок дії внутрішніх та/або зовнішніх факторів, котрі обумовлюють реальний чи монетарний шок з подальшою підприємницькою чи спекулятивною ейфорією, занепокоєнням ринку, гонкою. Сучасні фінансові кризи не є первинно міжнародними і при успішній антикризовій політиці держави у ефективній взаємодії з міжнародними фінансовими інститутами на різних стадіях їх протікання можна заспокоїти ринок, досягти стабілізації, вирішити фінансові кризові проблеми, запобігти дефолту тощо. Однак розвиток останньої фінансової кризи, яка повною мірою продемонструвала руйнівний потенціал і механізми передачі негативних впливів глобального характеру від групи азійських країн до східноєвропейських, зокрема Росії показав, що навряд чи можна говорити про ефективну антикризову політику окремих держав та міжнародних фінансових організацій. Національні уряди і МВФ виявились неспроможними упередити та нейтралізувати їх «ланцюговий» розвиток, зокрема із-за відсутності дійових регулятивних засобів впливу на потоки приватного спекулятивного капіталу. В період, коли вже сповна проявились негативні симптоми фінансової глобалізації, кризова «інфекція» була придушена хіба що завдяки її «фрагментарності» та «вибірковості», а не національним імунітетом та міжнародними ліками. В сучасних умовах кризи вже не можуть розвиватись автономно, вони взаємодіють, продукуючи синергічний ефект. І якщо на національному та міжнародному рівнях синергія має переважно функціональну спрямованість (економічна – політична кризи, соціальна – політична кризи, банківська – боргова – системна фінансова кризи тощо), то на рівні глобальному – вона отримує якісно нові виміри у складній системі «людина –природа – економіка – суспільство – цивілізація». Іншими словами глобальна криза може мати політичні, економічні, екологічні чи інші передумови, але не може по своїй природі бути функціонально чи географічно детермінованою. У всіх випадках головними стимулюючими елементами кризових ситуацій були політика фіксованого валютного курсу, надмірні обсяги державних короткострокових запозичень, слабка фінансова система, дефіцит державного бюджету, що дає підстави визначити ці чинники як головні передумови виникнення сучасних фінансових криз. Показовими є і схожі характери (логіка) розвитку кризових явищ і процесів. Головними наслідками фінансових криз 1990-х років слід, на наш погляд, вважати наступні: Для економік, безпосередньо вражених кризами: колапс режимів фіксованих валютних курсів та перехід до режимів вільного або керованого плавання; банкрутство інститутів фінансової системи та нефінансових корпорацій; значне зростання обсягів зовнішнього боргу. Для економік інших країн, регіонів світу та світової економіки в цілому: уповільнення темпів економічного зростання та погіршення базових макроекономічних показників, внаслідок погіршення умов зовнішньої торгівлі, падіння цін на експортні товари, зростання конкуренції на їх традиційних зовнішніх ринках; значне скорочення обсягів зовнішніх фінансових потоків в країни, що розвиваються, в особливості боргового фінансування. Для міжнародної фінансових організацій: усвідомлення широкими урядовими, міжурядовими та науковими колами необхідності реформування міжнародної фінансової архітектури внаслідок її неспроможності запобігати виникненню фінансових криз та їх розповсюдженню; розуміння безпрецедентно непродуктивного і навіть шкідливого для становлення нових ефективних економік використання величезних фінансових ресурсів, що акумулюються в міжнародних фінансових організаціях і перерозподіляються за традиційними схемами без врахування новітніх глобальних трансформацій. Роль фінансової глобалізації у виникненні та розповсюдженні криз полягає, насамперед, в створенні передумов їх переростання в кризи глобального характеру, що обумовлюється тенденцією лібералізації фінансової сфери в країнах, що розвиваються за умов постійного зростання міжнародної мобільності капіталу. Фінансова лібералізація сприяє поступовому зникненню обмежень на міжнародний рух капіталу та на валютні операції, що, з одного боку, відкриває національні економіки для міжнародного капіталу, а з іншого – надає можливості для його швидкого вилучення з неї. Інший прояв фінансової глобалізації – розповсюдження «кризової інфекції» через переоцінки інвесторами та кредиторами сукупної ризикованості своїх інвестиційних та кредитних портфелів внаслідок втрат у враженій кризою країні з подальшим вилученням найбільш ризикованих активів в інших економіках, зокрема в тих, що тісно пов'язані з країною, що вражена кризою. Це пов’язано як зі змінами фундаментальних економічних показників в інших країнах світу внаслідок впливу на них локальних кризових явищ, що є особливо суттєвим в межах окремих регіонів з високим ступенем економічної інтеграції, так і з ініційованими фінансовою кризою змінами ринкових очікувань на інших ринках в умовах інформаційної асиметричності та переоцінкою існуючої інформації про стан та тенденції їх розвитку.