Діагностика інвестиційних ризиків транснаціональних корпорацій в Україні

Діагностика інвестиційних ризиків транснаціональних корпорацій в Україні Така послідовність аналізу дозволяє провести раціональну селекцію оптимального ринку збуту, здійснити обґрунтовані передбачення й прогнози розвитку ринкової ситуації, розробити відповідні заходи впливу на ринок із метою забезпечення ефективності ЗЕД й досягнення стратегічних цілей корпорації. Саме ринкові дослідження створюють науково і практично обґрунтовану базу для прийняття кваліфікованих рішень управлінським апаратом та вищим менеджментом ТНК під час організації й вдосконалення розробки стратегії інвестиційної діяльності. Реалізуючи стратегію іноземного інвестування, інвестор повинен врахувати і ступінь розвитку зовнішньої торгівлі у регіоні базування. Так, за обсягами зовнішньоторговельного обороту товарів регіони України умовно можна розділити на 4 групи: перша – більш 1 млрд USD (Дніпропетровська, Донецька, Запорізька, Луганська області і місто Київ), Саме на ці регіони припадає близько 70% зовнішньоторговельного обороту України; друга – від 500 млн до 1 млрд USD (Харківська, Полтавська, Одеська, Львівська, Миколаївська області). На них припадає більше 15% загальнодержавного зовнішньоторговельного обороту; до третьої групи - від 200 до 500 млн USD – входять в основному сільськогосподарські області (Вінницька. Сумська, Черкаська, Закарпатська, Житомирська) і Автономна Республіка Крим. На них припадає близько 10% загальнодержавного зовнішньоторговельного обороту; до четвертої – з оборотом менше 200 млн USD – входять м. Севастополь, Кіровоградська, Тернопільська, Хмельницька, Рівненська, Херсонська, Чернівецька області [132, с. 167]. На них припадає до 5% загальнодержавного зовнішньоторговельного обороту. Значна нерівномірність ступеня розвитку зовнішньої торгівлі по регіонах України є характерною ознакою стану її інвестиційної привабливості. Вона, з одного боку, пояснюється концентрацією виробництв деяких видів продукції, що є традиційною статтею українського експорту, в окремих регіонах України. З іншого боку, – це свідчить про наявність значного запасу невикористаного експортного потенціалу. Прогноз розвитку економіки України також формує загальний інвестиційний вектор. Адже зовнішній попит формується під впливом динаміки зовнішньоекономічної кон'юнктури. За прогнозом платіжного балансу, передбачається серйозне погіршення позитивного сальдо поточного рахунку платіжного балансу України з позитивного 2,940 млрд дол. США (6,0% до ВВП) у 2005 р. до від’ємного – 7,7 млрд дол. США (7,3% до ВВП) у 2008 р. Розвитку такої динаміки сприяло різке зниження експорту та нарощування обсягів імпорту, що стало основним чинником переходу від позитивного до від'ємного сальдо торгового балансу, яке фінансується за рахунок надходження прямих іноземних інвестицій та довгострокових кредитів із-за кордону. На сьогодні українське середовище характеризується такими основними групами ризиків: ризики законодавчого і нормативного характеру (недостатня правова стабільність, зокрема постійні зміни законодавства стосовно платежів до бюджетів усіх рівнів та централізованих фондів спеціального призначення; невідповідність, у ряді випадків, між законодавчими актами і підзаконними нормативними документами як позавідомчого, так і відомчого характеру; запровадження, подеколи, нормативних актів «заднім числом»; неврегульованість законодавства про банкрутство); ризики правового характеру (відсутність дієвого механізму правового захисту інвесторів від боржників та недобросовісних партнерів, недостатній рівень інвестиційної і правової безпеки та фінансових гарантій для інвесторів; слабка дієздатність судової системи, негативна практика недотримання українськими боржниками своїх зобов'язань; невирішеність проблем, пов'язаних із стандартизацією та сертифікацією продукції і товарів, приведенням її до загальноєвропейських вимог); ризики адміністративного характеру (нестабільність економічної і податкової політики, її залежність від організаційних змін на урядовому рівні; значний адміністративний контроль та бюрократичні перешкоди (зокрема у сфері приватизації); високий корупційний статус України); ризики організаційного характеру (повільність реструктуризації підприємств; нечіткість визначення кола потенційних стратегічних інвесторів, у тому числі й закордонних, у процесі приватизації підприємств ключових галузей (зокрема у сфері енергетики), від яких у подальшому залежить робота підприємств іншого галузевого спрямування); ризики фінансово-кредитного характеру (скрутний фінансовий стан багатьох підприємств, а відтак їх низька привабливість для іноземних інвесторів; недостатня прозорість податкової політики, високий рівень оподаткування, який позбавляє державу конкурентних переваг при залученні іноземних інвесторів; високі ставки ввізного мита при надходженні іноземних інвестицій в Україну, а також високий рівень митних ставок на інвестиційний товар (обладнання, техніку, засоби тощо); відсутність до цього часу механізму використання землі як застави під кредити в процесі інвестування; слабкість банківської системи, неможливість кредитування та гарантування іноземних кредитів на місцях); ризики інфраструктурного характеру (значні недоліки у функціонуванні енергетичної інфраструктури; нерозвиненість транспортної та комунікаційної інфраструктури); ризики соціального характеру (низька купівельна спроможність значної частини населення, що зменшує можливості реалізації на внутрішньому ринку продукції підприємств, у т.ч. із іноземним капіталом). Якщо Україна зможе розробити і впровадити заходи, необхідні для зростання інвестицій та підвищення їх ефективності, то вона матиме непогані перспективи для відновлення економічного зростання. Тому поліпшення інвестиційного клімату, зменшення ризиків і методи заохочення інвесторів до вкладання коштів в українську економіку є сьогодні надто важливими питаннями для України. Головним завданням у цій сфері є стимулювання іноземного капіталу в Україну і зменшення ризиків. Українська держава, за оцінками експертів МВФ, на сьогодні має достатній вплив, аби здійснити це за допомогою цілком конкретних перевірених способів. Тут не йдеться про державні гарантії позик. Ці гарантії небезпечні, оскільки уряд України нині виявив, що він опинився перед потенційною необхідністю використання бюджетних ресурсів для покриття платежів у десятки мільйонів доларів за позиками, що надавалися під гарантію держави підприємствам, що нині збанкрутіли. Гарантії не зменшують ризик, вони просто перекладають його з підприємства на плечі держави. Дійсно, внаслідок того, що гарантії породжують моральний ризик, який підштовхує підприємства і корпорації брати на себе більше ризиків, ніж вони взяли б за відсутності таких гарантій, надання державних гарантій фактично може призвести до збільшення загального обсягу ризику, а відтак і збільшити небезпеку нової фінансової кризи. Натомість справжнє стале зменшення ризиків мають забезпечити заходи, що принципово змінюють їх рівень. Ці заходи містять встановлення елементарного правопорядку, прозорої і передбачуваної правової бази, а також визначення чітких прав власності, судове виконання контрактів та забезпечення однакових правил гри. Якщо проаналізувати можливості самостійних дій іноземних інвесторів щодо мінімізації ризиків в Україні, то слід зазначити, що на сьогодні принциповою є не стільки група політичних ризиків націоналізації чи експропріації, скільки група ризиків, що виникають унаслідок нестабільності дій владних (виконавчих) структур або введення надзвичайної економічної ситуації (трансфертні ризики), а також через наявну корупцію. Серед суто оперативних заходів іноземні компанії часто вдаються до більш високих ставок дисконту порівняно з інвестуванням в економіки високорозвинутих країн. За однако¬вих абсолютних та часових параметрів майбутніх грошових потоків від інвестиційного проекту використання більш високих ставок дисконтування призводить до зниження чистої до¬даної вартості інвестиційного проекту і робить його менш привабливим. Наступні стратегічні кроки можуть суттєво знизити рівень ризикованості операцій іноземних корпоративних структур: – підвищення якості інвестиційного аналізу українського середовища в цілому та конкретних об'єктів інвестування; – юридичне закріплення чіткого розмежування прав та обов'язків іноземних та українських партнерів; – проведення аналізу справедливої вартості активів українського партнера, а також аналіз повноти і розмірів існуючих та потенційних зобов'язань цього підприємства; – мінімізація проблем, пов'язаних із правовим та податковим середовищем України; – підвищення фінансової результативності через більш повне використання переваг зарубіжної корпоративної структури. Реалізація перелічених вище заходів має відбуватися на основі комплексного аналізу конкретного фінансово-інвестиційного проекту. Цей аналіз, по-перше, повинен базуватися на реалістичних припущеннях, по-друге, враховувати всі ключові фактори, що визначатимуть майбутні грошові потоки та можливості репатріації (вилучення) інвестицій з України. Його результати дадуть чітку картину перспективності проекту і дозволять уникнути занадто оптимістичних оцінок. За умов здійснення подібного аналізу доцільно використовувати міжнародну модель чистої дисконтової вартості з коригуваннями. Ця модель дозволяє оцінити дисконтовану вартість побічних ефектів, включаючи наступні: • податкові пільги від українського уряду; • вплив діяльності українського підрозділу на грошові потоки підрозділів корпоративної структури в інших країнах; • вплив фінансування діяльності українського підрозділу за рахунок місцевих позик; • обмеження на репатріацію прибутків тощо. Головними параметрами, що визначатимуть цей інвестиційний аналіз, будуть наступні: ставка дисконтування, прогнозні надходження та витрати грошових коштів, часовий період прогнозування грошових потоків. У свою чергу, розрахунок ставки дисконтування доцільно здійснювати з використанням моделі середньозваженої вартості капіталу. Ставка дисконтування передусім має враховувати ризик країни, інфляцію, вплив оподаткування та ризик ведення бізнесу в певній галузі. Слід звернути увагу на те, що необхідно брати до розрахунку не поточні значення факторів, що визначають ставку дисконтування, а їх прогнозні значення на майбутні періоди. З метою мінімізації витрат, пов'язаних з існуючими протекціоністськими бар'єрами в Україні, прямий зарубіжний інвестор повинен реалізовувати стратегію розгортання виробництва кінцевої продукції в Україні. Сировину, напівфабрикати та комплектуючі для готової продукції можна або ж виробляти в Україні, або ж імпортувати. При цьому витрати на імпорт сировини, напівфабрикатів та комплектуючих будуть порівняно низькими, оскільки в Україні імпортне мито на сировину, напівфабрикати та комплектуючі є набагато нижчим за імпортне мито на готову продукцію.