Характеристика факторів та резервів росту продуктивності праці в різних типах виробництв

Характеристика факторів та резервів росту продуктивності праці в різних типах виробництв Продуктивність праці, як важливий показник діяльності підприємств різних типів виробництв та ефективності суспільного виробництва в цілому, потребує комплексного підходу. Причому підвищення рівня продуктивності праці досить складний процес, який залежить від багатьох факторів. Тому комплексний аналіз рівня продуктивності праці та резервів її росту може бути проведений на основі використання факторного аналізу, який дасть можливість “визначити поняття, кількість та природу найбільш суттєвих і відносно незалежних функціональних характеристик явищ, їх вимірників та базових параметрів – факторів ” [11 , 4]. Фактори виробництва, праці і капіталу завжди були в полі зору світової наукової думки. Велика плеяда вчених досліджувала фактори виробництва, ресурси, їх потоки, зміни та ефективність використання. Найбільш вагомими у цьому напрямку є дослідження в класичній політичній економії (Ч.Петті, Ф.Кене, А.Тюрго, А.Сміт, К Маркс та інші). Сучасні розробки Р. Солоу спрямовані на визначення оптимального співвідношення темпів росту та використання факторів праці й капіталу. Дослідження цієї проблеми висвітлені у багатьох працях вітчизняних економістів: Д.Богині, О.Грішнової, М.Долишнього та ін. Однак фактори, що здійснюють вплив на продуктивність праці, - це динамічна категорія, тому їх класифікація є складною і все ще недосконало дослідженою і розробленою проблемою. Завдання науки якраз і полягає у тому, щоб всю різноманітність класифікацій факторів, що впливають на продуктивність праці привести в єдину систему. Слід зазначити, що актуальність цієї проблеми обумовлена виникненням питань при побудові багатофакторної моделі продуктивності праці, в якій система факторів принципово важлива. Крім того, наукова класифікація факторів, що впливають на продуктивність праці, повинна відповідати вимогам сучасного стану української ринкової економіки. Вона повинна бути не надто широкою, однак охоплювати всі чинники, які об’єктивно і достатньо глибоко характеризують складові елементи, що впливають на рівень продуктивності праці в умовах сьогодення. Оскільки продуктивність праці формується під впливом багатьох факторів, тобто є похідною від їх спільних дій (впливів), то її підвищення – це безумовно складний процес дії багатьох взаємопов’язаних між собою чинників. Крім того, слід зазначити, що рівень дії та прояву факторів зростання продуктивності праці різний при кожному способі виробництва. При зміні способу виробництва ступінь впливу одних факторів підсилюється, а інших послаблюється [57, 181]. Ще на початку 20-х років ХХ століття С.Г. Струмилін порушував питання щодо факторів росту продуктивності праці та виділяв такі її фактори, як кваліфікація робочих кадрів і висока інтенсивність праці [145]. З нашої точки зору, такий підхід до вирішення даної проблеми в той час був виправданим. З розвитком наукової думки дослідники збільшували перелік факторів, які впливають на продуктивність праці та удосконалювали їх класифікацію. Так, Н.Ф. Лебединський основними факторами підвищення продуктивності праці в машинобудуванні вважає розвиток науки і удосконалення засобів праці; покращення організації виробництва і праці; підвищення кваліфікації й культурного рівня кадрів; розвиток соціалістичного змагання та розповсюдження передового досвіду [64, 32]. У 70-х роках минулого століття найбільшого поширення набула класифікація факторів росту продуктивності праці, рекомендована методичними вказівками щодо розробки державних планів [81, 336], за якою виділяли чотири групи факторів: підвищення технічного рівня виробництва; вдосконалення управління, організації виробництва і праці; зміна обсягу і структури виробництва та галузеві. Зазначені групи факторів та їх перелік у середині кожної групи дозволяли чітко визначати шляхи зростання продуктивності праці по кожному окремому підприємству, об’єднанню чи галузі. Однак, у запропонованій класифікації спостерігалося дублювання факторів, що викликало подальші дослідження в цьому напрямку. Тому важливим є те, що в подальшому Л.Г. Савенко було запропоновано таку класифікацію факторів продуктивності праці, в якій не повинно бути їх дублювання, і в той самий час вона має бути єдиною для всіх галузей і ланок виробництва [125, 45], тобто всю різноманітність факторів дослідником було поділено на кілька груп: 1. Фактори, пов’язані з розвитком досягнень науково-технічного прогресу і швидким впровадженням їх у виробництво, сюди було віднесено підвищення технічного і технологічного рівня виробництва та фондоозброєності праці, її механізація та автоматизація, зростання енерго- та електроозброєності праці, вдосконалення технологічних процесів тощо. 2. Організаційні фактори, які пов’язані з підвищенням рівня усуспільнення виробництва, його спеціалізацією і кооперацією, використанням техніки, вдосконаленням наукової організації праці, дотриманням дисципліни праці і вдосконаленням методів планування та управління. 3. Природні фактори, що пов’язані з видобутком сировини, з переробкою її та інших предметів праці. 4. Структурні фактори. Вони відображають зміну співвідношення у випуску продукції, трудомісткості та фондомісткості продукції. 5. Соціально-економічні. Ці фактори пов’язані з підвищенням культурного, освітнього і професійно-технічного рівня працівників, з вивченням і поширенням передового досвіду, широкою участю трудящих у раціоналізаторстві та винахідництві тощо. Одночасно іншими вченими ведуться дослідження в середині класифікаційних ознак. Так, О.М. Гржегоржевский та Г.Я. Фролов [120, 21-22] наводять свою окрему класифікацію соціально-економічних факторів продуктивності праці. Ними в основу групування було покладено результати дослідження явищ, які були породжені суспільними відносинами того часу: 1. Фактори, дія яких зумовлена соціалістичною власністю на засоби виробництва й проявляються через ставлення до праці: свідома дисципліна праці, товариське співробітництво та взаємодопомога в процесі праці, технічна творчість та раціоналізаторська діяльність, бережливе ставлення до соціалістичної власності (що сумнівно). 2. Фактори, дія яких залежить від першої частини принципу соціалізму “від кожного - по здібностям...”: збагачення змісту праці, підвищення рівня загальних і спеціальних виробничо-технічних знань, відповідність кваліфікації, культурно-технічного рівня й інших індивідуальних якостей людини змісту роботи, яку віна виконує, всебічне докорінне покращення умов праці на основі створення безпечної техніки, технології й організації виробництва, підвищення рівня використання праці. 3. Фактори, дія яких залежить від другої частини принципу соціалізму “...кожному - по праці”: удосконалення нормування праці на основі все більш точного обліку всіх фактичних умов, при яких виконується робота, удосконалення форм і систем заробітної плати, удосконалення утворення та розподілення фондів матеріального заохочення й культурно-побутового будівництва. 4. Фактори, що характеризують дію надбудови на продуктивність праці: правові й інші норми, що визначають стан робітників на виробництві, згуртованість і організованість виробничого колективу в результаті виховної й організаторської діяльності суспільних організацій, почуття патріотизму тощо. З наведеного прикладу видно, що, не зважаючи на соціалістичне підґрунтя, класифікація соціально-економічних факторів продуктивності праці О.М. Гржегоржевского та Г.Я. Фролова не втратила свою актуальність у сучасних умовах ринкової економіки. Детальніше зупинимося на класифікації факторів, що впливають на продуктивність праці в машинобудуванні. Особливої уваги заслуговує у цьому зв’язку інструктивно-методичний матеріал. Так, у довіднику майстра по соціально-економічному розвитку машинобудівного підприємства за 1989 рік [43, 91] надається класифікація факторів, що враховуються при аналізі основних характеристик продуктивності праці на машинобудівному підприємстві та його структурних підрозділах. Вона вміщує три групи факторів: матеріально-технічні; організаційні та соціально-економічні. У 1980-і роки методичні вказівки щодо розробки державних планів економічного й соціального розвитку країни (1981-1985 рр.) пропонували таку класифікацію факторів, які здійснюють певний вплив на динаміку продуктивності праці. Ця класифікація є більш розгорнутою, однак нагадує класифікацію 70-х років: 1. Структурні зрушення у виробництві. Зміна питомої ваги окремих видів продукції чи виробництва у загальному обсязі продукції. 2. Підвищення технічного рівня виробництва. Впровадження нових технологічних процесів, більш продуктивних машин і устаткування, механізація ручної праці. 3. Удосконалювання організації виробництва і праці. Удосконалювання управління виробництвом, впровадження наукової організації праці, зміна реального фонду робочого часу. 4. Зміна обсягу виробництва. 5. Галузеві фактори. 6. Впровадження у дію основних фондів підприємства. Однак, продуктивність праці підпадає під вплив безлічі факторів, тому цей показник і є багатофакторним. Крім того, підприємство як суб’єкт ринкових відносин підпадає під вплив навколишнього середовища, яке безумовно здійснює вплив як на весь об’єкт, так і на його складові. Тому для підвищення продуктивності праці та конкурентноздатності підприємства слід враховувати і вплив зовнішніх факторів. Більшість вчених, що досліджує проблеми продуктивності, враховує їх сукупний вплив. До зовнішніх факторів належать технологічні, політичні, економічні, соціальні [10; 23]. Розглянемо їх більш детально. Політична стабільність дає підґрунтя в країні для створення сприятливих умов щодо ефективної діяльності підприємств, оскільки політичні обставини в країні відбивають законодавчу базу функціонування підприємств: законодавчо-правові акти, фінансово-кредитну, інвестиційну та митну політику, антимонопольне законодавство, регулювання цін і т.п. Стабільність розвитку економіки країни створює сприятливі умови для функціонування підприємства, сприяє зміцненню його фінансового стану. До економічних факторів науковці відносять: інфляцію, податкові ставки, рівень зайнятості населення, міжнародні платежі, рівень доходів і витрат населення, рівень конкуренції, частка на ринку, економічний цикл товарів і послуг тощо. До соціальних факторів включають: суспільні цінності; рівень культури; національні здобутки та ін. Фактори, що впливають на продуктивність праці, діють у взаємній ув’язці, що повинно відбиватися на максимальному підвищенні ефективності виробництва, оскільки взаємообумовлена дія одних факторів повинна сполучатися з дією інших. Тому розвиток технічної бази підприємства повинен підкріплюватися забезпеченням кадрами відповідної кваліфікації. Очевидно, що невідповідний розвиток зазначених груп факторів не дасть очікуваного ефекту, тому що в одному випадку сучасне устаткування буде простоювати через недолік кваліфікованих кадрів, а в іншому – надлишок фахівців викликає необхідність застосовувати висококваліфіковані кадри на робочих місцях, що не потребують такого рівня освіти. Тому тільки оптимальне сполучення та співвідношення усіх факторів дозволить досягти максимального рівня продуктивності праці. Адже сукупне використання факторів дозволить наблизити фактичний показник продуктивності праці до потенційного, й тим самим реалізувати резерви зростання продуктивності праці [157, 234-236]. Тому Цесарук В.А. пропонує до внутрішніх факторів, що впливають на продуктивність праці, додати такі, як неповна зайнятість персоналу підприємств, вимушені відпустки, скорочення інноваційної діяльності у зв’язку з недостатністю інвестицій. До факторів зовнішнього впливу слід віднести скорочення попиту на робочу силу, невідповідність заробітної плати прожитковому рівню робітників, особливості приватизації державних підприємств, структурну перебудову матеріального виробництва, формування ринку лому чорних металів та сукупність факторів зовнішньоекономічної діяльності підприємств [159, 206-213].