Реструктуризація підприємства та її вплив на продуктивність праці працівників у різних типах виробництв

Реструктуризація підприємства та її вплив на продуктивність праці працівників у різних типах виробництв Разом із тим, вчені не завжди підходили до дослідження впливу реструктуризації виробництва на продуктивність праці з погляду типу виробництва підприємства [59, 26-27]. Однак, як показують дослідження, тип виробництва здійснює істотний вплив на виробничий процес, організацію робочого місця, кваліфікацію персоналу, що, безумовно, відбивається і на продуктивності праці. Метою нашого дослідження є соціально-економічна складова виробничого процесу, однак існує незаперечний тісний взаємозв'язок між усіма частинами виробничого циклу. Тому більш глибоке дослідження стану й динаміки розвитку соціально-економічного середовища підприємства не можливе без урахування змін, які відбуваються у виробничо-технологічній та організаційно-технічній складових цього механізму. У зв'язку з цим особливої уваги, на нашу думку, набуває процес реструктуризації, що має місце в сучасній економіці України. “Реструктуризація економіки - здійснення глибоких якісних та сутнісних структурних змін на різних рівнях та в усіх підсистемах економічної системи з метою підвищення ефективності її функціонування” [38, 200]. Однак, нас цікавить цей процес на рівні підприємства, де реструктуризація “передбачає техніко-технологічні, організаційно-економічні та правові заходи, спрямовані на зміну відносин економічної власності, форм управління, виробничої структури підприємств для їх господарсько-фінансового оздоровлення, збільшення обсягів виробництва продукції, підвищення ефективності та конкурентоспроможності, раціонального використання трудових і матеріальних ресурсів” [38, 200]. Поняття “реструктуризація” (restructuring) з'явилося у професійній мові на початку 80-х років ХХ століття та було введене Джеком Велчем. Слід зазначити, що з того часу його трактування змінювалося й набувало різних значень [113, 607]. Кіндрацька Г. вважає, що “реструктуризація підприємства – система організаційно-економічних, правових, технічних заходів, спрямованих на зміну структури, форми власності, організаційно-правової форми підприємства з метою підвищення ефективності виробництва, збільшення обсягу випуску конкурентоспроможної продукції, фінансового оздоровлення” [38, 205]. Реструктуризація промислових і фінансових компаній, на думку Бєлих Л.П та Федотової М.А. - це “процес, направлений на створення умов для ефективного використання всіх факторів виробництва в цілях підвищення фінансової стійкості й зростання конкурентоспроможності” [8, 7]. Тому, як вони вважають, “реструктуризація проводиться, якщо промислова чи фінансова компанія знаходиться в кризовій ситуації і необхідне фінансове оздоровлення, створення умов для ефективного функціонування в довгостроковій перспективі”, а також вона “забезпечує зростання ринкової вартості власного капіталу за рахунок централізації капіталу” [8, 8]. У “Методичних вказівках щодо проведення реструктуризації державних підприємств” зазначено: “реструктуризація підприємства – це здійснення організаційно-економічних, правових, технічних заходів, спрямованих на зміну структури підприємства, його управління, форм власності, організаційно-правових форм, здатних привести підприємство до фінансового оздоровлення, збільшення обсягів виробництва конкурентоспроможної продукції, підвищення ефективності виробництва”, таке визначення терміну “реструктуризація” має нормативний характер [79, 227]. Однак, “Методичні вказівки щодо проведення реструктуризації державних підприємств” представляють реструктуризацію підприємства як одноразовий акт, який передбачає створення державних комісій, що відповідають за проведення певних експертиз, виконання аналізу всіх сфер господарської діяльності підприємства та інше. Створені державні комісії проводять “вибір тих чи інших заходів щодо виходу підприємства з кризи”, зокрема, “реалізація вибраного заходу повинна забезпечити задовільний фінансовий стан підприємства на поточний період і перспективу. При цьому необхідно враховувати соціальні та екологічні наслідки від проведення заходу” [79, 230]. Після проведеної роботи, на основі отриманих комісією результатів “робоча група робить висновки стосовно ліквідації підприємства через здійснення процедури банкрутства або здійснення його реструктуризації” [79, 229]. На цей процес Скудар Р.В. має свою точку зору і під реструктуризацією виробництва він розуміє “технічне переоснащення виробничих потужностей підприємства з метою удосконалення науково-технічної, виробничо-технологічної та відтворювальної функцій процесу виробництва” [127, 34]. Також Скудар Р.В. вважає, що слід брати до уваги “можливу зміну системи управління, форми власності, особливостей маркетингової політики підприємства і тих змін, що відбуваються в самому процесі виробництва. Крім цього, необхідно враховувати певну ієрархію між складовими елементами реструктуризації підприємства. Зокрема, реструктуризація виробництва є виробничо-технологічним базисом, на основі якого повинні відбуватися всі інші зміни в системі управління, матеріально-технічного постачання і збуту продукції, фінансово-економічній сфері і т.д.” [127, 35]. Неодноразовість цього процесу підкреслюється Золотаревим А.Н., Волік І.Н., Бікуловою Д.У., Демьяновим В.І., які зазначають, що “реконструкція і технічне переоснащення машинобудівних підприємств - не одноразовий акт, а неперервний процес”, за яким “розвиток матеріальних елементів продуктивних сил повинен сполучатися з відповідними змінами у змісті праці, її кваліфікаційному удосконалені” [103, 18-19]. Захарчин Г.М., Петрович Й.М. та інші дослідники вважають, що “у вітчизняній літературі” можна спостерігати декілька трактувань реструктуризації. Так, на їх думку, для одних “реструктуризація - це комплексні зміни з антикризовими заходами”, для інших дослідників “це поняття асоціюється зі своєрідним “ярликом” на процесі змін підприємства, який має чітко відображати суть майбутніх змін”, а деякі вчені вважають, що “реструктуризація – це кардинальні зміни організаційно-правової структури об'єкта господарювання” [113, 607]. На підставі цього вони прийшли до узагальнюючого висновку про те, що “реструктуризація – це зміни, а зміна – це саме життя”. Крім цього, вони вважають, що процесу реструктуризації притаманні “свій життєвий цикл, своя еволюція зародження, розвитку, становлення і подальшої трансформації” [113, 608]. Теорія й господарська практика свідчить, що зростання продуктивності праці в сучасному виробництві неможливе без істотних реорганізаційних змін у самому процесі виробництва. Про це, зокрема, наголошує Т.Т.Ковальчук, який відзначає, що у процесі реструктуризації виробництва “для підвищення ефективності необхідне технологічне переоснащення, а також розробка та постановка на виробництво нових конкурентоспроможних виробів, які б користувалися попитом, тобто виконати значний обсяг науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт. А вже після цього починають працювати такі чинники, як менеджмент, реклама та маркетинг. Ніяким удосконаленням управління науково-технологічне відставання не здолаєш” [52, 345]. На підтвердження цього висновку можна послатися на думку академіка НАН України І.І. Лукінова, який стверджує, що “господарські системи, які виникають у ході роздержавлення, будуть високоефективними лише тоді, коли вони віддадуть свою ініціативу й підприємливість насамперед на службу швидкому і якісному оновленню виробництва на базі найновіших технологій і сучасних наукових досягнень. В іншому разі сама по собі приватизація господарства, що спирається на низькопродуктивну ручну працю, як це склалося у багатьох кооператорів, нічого доброго не дасть. Високоякісними товарами ринок насичено не буде. Ціни та інфляція й далі повзтимуть вгору, а очікуваний прогрес обернеться згубним регресом” [68, 416]. Також із цією думкою погоджується М.Г. Білопольський, який відзначає, що “практичну віддачу ринкова економіка дасть тоді, коли усі взаємодіючі процеси будуть організовані на високому рівні. Звідси випливають і вимоги, що висуваються до менеджерів (керівників) і колективів виробничих та господарських систем. Вони полягають у тому, щоб підвищити організованість у роботі, мобілізувати всі сили й резерви для того, щоб забезпечити упевнений і динамічний соціально-економічний розвиток суспільних систем” [7, 256]. У зв’язку з цим цікава думка американського фахівця із корпоративного управління И. Ансоффа: “Якщо компанія, що працює на рівні сучасних досягнень, хоче процвітати, то повинні постійно здійснюватись спроби швидких і частих ривків уперед” [2, 175]. Інші автори вважають, що реструктуризація виробництва тісно взаємопов’язана з процесом реструктуризації системи управління, як системи, що охоплює два невід'ємних напрямки: управління підприємством і в т.ч. управління персоналом цього підприємства [162, 269]. Про вплив реструктуризації виробництва на зміни продуктивності праці говорить Таран В.А., який підкреслює думку японських фахівців про те , що “успішне рішення проблеми росту продуктивності має на увазі: удосконалювання техніки і технології, економію і раціональне використання сировини й матеріалів, удосконалювання продукції й системи організації праці, стимулювання майстерності й активності персоналу” [147, 11]. Крім цього, він наголошує, що “за оцінками американських фахівців, 85% успіху фірми залежить від здібностей, мотивації й рівня професійної підготовки її працівників і тільки 15% – від технічного потенціалу” [147, 6]. Хоча в подальшому Таран В.А. детально описує п'ять етапів японського методу підвищення продуктивності праці під назвою “5S”, і при цьому на перше місце ставляться зовсім інші фактори, а саме: “перший етап “Сейри” –упорядкування (відділення потрібного від непотрібного, видалення непотрібного); другий етап “Сейтон” – приведення до порядку (розміщення потрібного в строго визначеному місці і забезпечення його показниками, зрозумілими кожному); третій етап “Сейсо” – прибирання (сполучене з перевіркою); четвертий етап “Сейнецу” – чистота (безумовне дотримання “Сейри”, “Сейтон”, “Сейсо” на основі вироблених правил); п'ятий етап “Сицуке” – дисципліна (вироблення звички до точного дотримання встановлених правил і обов'язків, працьовитість, зацікавленість у праці, уміння поставити себе на місце іншого)” [147, 10]. Така позиція, на думку Данилова Н., призводить до того, що “переважна більшість керівників промислових підприємств пов'язують покращення економічного становища підприємства як із необхідністю проведення технічного переозброєння, так і організаційних змін” [27, 50]. Сучасна економічна теорія й господарська практика розрізняє дві форми реструктуризації, які визначають зміст даного процесу. Оперативна реструктуризація, направлена на покращення результатів діяльності в короткостроковому періоді, що призводить до появи умов для ефективного функціонування підприємства, та стратегічна реструктуризація, яка повинна привести до зростання конкурентоспроможності в довгостроковому періоді [8, 8-10].