Аналіз досвіду та стратегічних орієнтирів приватизації та реформування власності

Аналіз досвіду та стратегічних орієнтирів приватизації та реформування власності Приватизація не має жодного визначення в сучасній закордонній лі-тературі. У західноєвропейських країнах можна зустріти такі формулю-вання: - перехід прав державної власності на перевагу приватних осіб [40] або зміна власності з державної на приватну [222]; - делегування приватним особам прав щодо розпорядження держав-ним майном; - повний продаж підприємств державної власності приватним особам; - продаж лише частини активів. Приватизація Великої Британії має на меті зменшення державної участі в капіталі підприємства до менш, ніж 50,0%. Деякі країни, напри-клад,, Індонезія, Малайзія, Турція, визнають існування приватизації й при збереженні у державній власності більшої частини активів [50]. Розпродаж дочірніх підприємств, що є власністю головного держав-ного підприємства і виконують периферійну діяльність відносно основного виробництва, набув поширення у Великій Британії та Франції. Ступінь контролю над підприємствами, які повинні бути збережені державою суттєво впливає на роздержавлення цього державного сектору. В Італії не порушувалося питання про передачу приватному сектору контролю над основними державними холдингами або про позбавлення державного майна радикальним способом. Таким чином, роздержавлення здійснювалось у спосіб забезпечення підвищення господарської ефективності й зміцнення ринкових позицій тієї частини, яка залишилася, тому що вона ґрунтується на об’єктивному реальному господарському прагматизмі, а зовсім не на послабленні державного сектору. Державні бюджетні кошти шляхом роздержавлення поповнюються при збереженні впливу держави [100]. У західних країнах роздержавлення здійснювалося завдяки різним способам. Найбільш поширеним способом був той, при якому через фон-дову біржу для усіх бажаючих здійснювався розпродаж акцій підприємства. Іншим способом можна вважати продаж частки капіталу приватній компанії або приватній особі. Використання такого способу сприяє ситуація, за якої приватизація має труднощі через складний фінансовий стан підприємства. Тоді пропонується така його частина, що певним чином зацікавить вкладника капіталу [89]. Такі країни, як Франція, ФРН та Італія знаходяться в абсолютному вираженні в результаті здійснення політики роздержавлення на чолі госпо-дарської ролі сектора Західної Європи. Значне, домінуюче місце займає Велика Британія у порівнянні з Іспанією та Португалією. У кінці списку знаходяться Нідерланди, Бельгія, Греція, Данія, Ірландія і Люксембург. Загальне уповільнення темпів роздержавлення становить останню тенденцію в економічному розвитку Західної Європи. Свої власні специфічні відхилення від існуючої загальної схеми при-ватизації має кожна країна. Такі специфічні відхилення залежать насамперед від національного менталітету, історичних передумов, рівня розвитку держави та інших передумов. Приватизація в Україні перетворилася на такий потужний системоз-міцнюючий чинник, що визначив умови й створив нову систему ринкових відносин власності – конкуренцію та приватну власність зокрема [49, 61, 186]. Отже, існують такі відмінності приватизації в Україні від приватизації в європейських країнах: - по-перше, головна відмінність роздержавлення нашої країни полягає в тому, що в жодній з країн Європи не було таких прецедентів, коли власність у гранично стислі терміни перетворювалась з державної у приватну; - по-друге, принциповою відмінністю є те, що внаслідок історичних причин переважна частина населення України практично не мала коштів для придбання нерухомого майна; - по-третє, економіка України надзвичайно централізована і монопо-лізована, що зробило просту передачу промислових гігантів із державної власності у приватну неефективною і навіть небезпечною. Українська держава повинна здійснити необхідні заходи щодо ви-правлення, за можливістю, існуючих важливих недоліків процесу привати-зації й усунути їх негативні наслідки, не порушуючи при цьому засад при-ватизаційного курсу своєї економічної політики. З огляду на це, варто звернутись до досвіду економічних реформ Че-ської Республіки, адже ця країна серед інших посткомуністичних держав здійснила найбільш радикальний, інтенсивний, послідовний і виважений план економічних і соціальних реформ і зуміла при цьому закласти норма-льну плюралістичну систему. У той час на парламентських виборах у цій країні люди підтримали демократичних, схильних до проведення ринкових реформ ліберальних політичних лідерів. Нині ситуація в Чехії стабільна, а пе-рспективи розвитку країни-відмінні. Тому використання чеського досвіду в Україні залишається гостро актуальним і нині, і в найближчому майбутньому. Дослідження, в яких започатковано як вирішення, так і ґрунтовне ви-світлення цієї проблеми, показують, що, незважаючи на повторення нега-тивних явищ, що зумовлені міжнародними зовнішніми чинниками, соціа-льно-економічна ситуація в Чехії видається загалом стабільною [63]. Висвітлюючи основні узагальнення, які стали складовими успішно проведених у Чехії економічних реформ, варто зазначити, що за таких сус-пільних змін не йдеться лише про суто економічні рішення. Хибними є ілюзії тих експериментаторів, які вважають, що весь процес системних перетворень можна організувати і спрямувати. Вибір оптимальної послідо-вності тих або інших кроків при здійсненні реформ теоретично обґрунто-вано у наукових статтях, які надруковано у провідних фахових журналах і виданнях, котрі значною мірою здебільшого мають академічний інтерес, оскільки реальне життя завжди багатогранніше за такі викладки, адже тут наявні неминучі часові відступи, соціально-політичний тиск різних угру-пувань, сповнених всіляких намірів, людські прорахунки і неймовірна складність самого процесу реформ у цілому роблять неможливим «центра-лізоване планування» витоків і розвитку ринкової економіки [52]. Під час здійснення структурних перетворень істотне значення має іноземна допомога. Реформа має здійснюватись на місцевому ґрунті. Чеські реформатори мали час і змогу, аби переконатися у тому, що просити за-кордонної допомоги у суперечливому світі 90-х років XX ст., що стає чим-далі егоїстичним, – марна справа. Постійне зіткнення з двозначністю зако-рдонної допомоги впродовж років засвідчує саме це. У процесі ринкових перетворень неминуче доводиться мати справу з надприродними явищами, які постають завдяки субсидованим цінам, шту-чно створеному попиту та державному опитуванню певних ринків. Макро-економічне управління не в змозі зупинити зменшення ВВП, зростання безробіття і різку девальвацію. Однак виважена макроекономічна політика у змозі запобігти галопуючій інфляції, повторній девальвації, дефіциту державного бюджету, зростанню зовнішньої заборгованості.