Аналіз чинників регулювання змін форм власності в економіці

Аналіз чинників регулювання змін форм власності в економіці Після набуття Україною незалежності та переходу до ринкової еко-номіки визначну роль почала відігравати приватна власність. Господарюючі суб’єкти отримали можливість набувати права власності на державне майно, яке необхідне для здійснення підприємницької діяльності, тобто приватизу-вати його. Але далеко не всі такі можливості виконано. Так звана «мала приватизація» пройшла доволі успішно, а от приватизація привабливих великих державних підприємств, від якої держава планує отримати значні кошти, розтягується в часі на невизначений термін через низку чинників, серед яких основну роль відіграють внутрішньоекономічна та внут-рішньополітична ситуації в країні. Вивченню процесу ринкової трансформації одержавленої економіки, а також механізмів функціонування приватизованих об’єктів у перехідній еко-номіці присвячені дослідження відомих українських учених. З самого початку змін в економічній структурі суспільства вони у своїх роботах об-ґрунтували необхідність і доцільність зміни відносин власності на засоби виробництва в постсоціалістичному суспільстві, усунення монополії дер-жави на власність, утворення багатоукладної економіки, оцінки об’єктів приватизації, способів приватизації і післяприватизаційної підтримки роз-державлених об’єктів тощо. Так, Семиноженко В.П. ще в 1995 році визна-чив п’ять основних проблем приватизації: ув’язання приватизації з еконо-мічною реформою в цілому; колективна власність; менталітет загальної рі-вності; пошук хазяїна; прискорення приватизації. Суть, цілі та проблеми приватизаційних процесів, що здійснюються у специфічних умовах націо-нальної економіки, як активного засобу формування сучасного виробника та власника, розглядалися Рябченком О.В. [94], Ногіною Н.М. [142], Чес-ноковою Н.В. [193]. Також у своїх роботах вони визначили необхідність наукового обґрунтування приватизації та створення адаптованої до умов української економіки моделі процесу приватизації, з чим важко не пого-дитися. Більшість проблем процесу приватизації визначено, але не всі з них досліджено. На думку Семиноженка В.П., не варто прискорювати процес приватизації, оскільки потрібна якість, а не кількість. Як аргумент він наводить строки приватизації у закордонних країнах (у Великобританії 10 промислових підприємств приватизовано за 10 років; в Угорщині, Австрії, Китаї приватизація триває понад 20 років). Краще передати державне майно надійним господарям – основна думка Семиноженка В.П. [152]. Так, це справді правильна позиція, з якою слід погодитися. Але ж в Україні процес приватизації уповільнюється не через пошук надійного господаря, а через внутрішньоекономічну та внутрішньополітичну кризи. Закордонні експерти категорично не погоджуються з твердженнями щодо недоцільності продажу найближчим часом великих стратегічних під-приємств України. По-перше, зазначають вони, глобальна економічна криза не торкнулася України. Це дає їй додатковий шанс привернути інвесторів. По-друге, крім продажу шести енергокомпаній із залученням іноземного радника, інвестори-аутсайдери не брали участі в українській приватизації. Це, зокрема стало приводом для звинувачення України у проведенні непрозорої приватизації. Однак окрім прозорості, важливим також є налагодження роботи ри-нкових інституцій і переведення регуляторної політики з режиму ручного керування до ринкових методів. Існуюча структура ФДМУ передбачає проведення всього комплексу заходів приватизаційної процедури різними підрозділами. На думку експертів, такий підхід слід удосконалити, перед-бачивши матричну структуру управління приватизаційною процедурою, за якою фахівці або ж відділ інспекторів координуватиме приватизацію об’єкта від підготовки до продажу. Експерти констатують, що переліки підприємств, що підлягали при-ватизації у 2001 році, не містили повної інформації, яка потрібна інвестору. В переліку були лише назви підприємств, що робило його скоріше інстру-кцією для обмеженого кола державних службовців, ніж документом, пок-ликаним інформувати інвесторів про нові інвестиційні можливості у країні, де відбувається економічне зростання. Річ у тім, що співпраця ФДМУ та Державного комітету зі статистики не є чітко визначеною. Це призводить до неузгодженостей цілого ряду пи-тань з підготовки переліку підприємств, які підлягають приватизації протя-гом року. ФДМУ, вважають експерти, необхідно, налагодивши співпрацю з Держкомстатом, включити до переліку підприємств, що підлягають при-ватизації, інформацію щодо їхньої загальної характеристики (статутний фонд, кількість робочих місць, план розміщення акцій), основних показни-ків господарської діяльності за останній звітний період (обсяг реалізації продукції, балансовий прибуток, дебіторська та кредиторська заборговано-сті, рентабельність, вартість активів). Перелік підприємств, пакети акцій яких у розмірі не менше 25% СФ пропонуються для продажу в поточному році, має друкуватись зі значенням розмірів цих пакетів та тих, що закріплюються у державній власності. Також необхідно висвітлювати, яким способом і з якими інвестиційними зо-бов’язаннями реалізовувалися попередні пакети. На думку експертів, маркетингової інформації досить, але вона не спрямована на іноземного інвестора. ФДМУ може переглянути пріоритети фінансування та залучення до виконання маркетингових робіт технічної до-помоги. Обов’язкова публічність та подача максимуму інформації має передбачати рекламу українських стратегічних підприємств у відомих мі-жнародних економічних періодичних виданнях.