Основні чинники розвитку інноваційного потенціалу машинобудівної галузі

Основні чинники розвитку інноваційного потенціалу машинобудівної галузі Ринкова економіка створила умови для розвитку того інноваційного потенціалу підприємств, який був закладений ще за радянських часів. На жаль, більшу частину його було втрачено. Причин тому декілька, одна з яких полягає у тому, що промисловий потенціал підприємств колишнього Радянського Союзу на 90% складався із виробничого потенціалу (маркетинговий потенціал був відсутній за умов планової економіки, кадровий потенціал не розвивався через адміністративні бар’єри на шляху переливу робочої сили з одного підприємства до іншого, а інноваційний розвивався переважно в військово–промисловому комплексі держави). Втім, процес розвитку інноваційного потенціалу досліджуваних підприємств, його використання спричиняє необхідність дослідження ринку, визначення власних цілей існування на ньому [65, с. 14]. Ринкові умови господарювання, багатоваріантність моделей прийняття рішень надають багато можливостей для функціонування промислових підприємств в машинобудуванні. Якщо в умовах централізовано–планової системи мета роботи підприємств полягала у виконанні регламентованих завдань, виражених у натуральних показниках, і саме для цього формувався потенціал (потужність) підприємства, то у ринковій економіці підприємство може самостійно визначати і обсяги виробництва, і номенклатуру продукції, і постачальників. Саме самостійність вимагає від керівництва спочатку визначати цілі, стратегію, а вже потім створювати і розвивати відповідний інноваційний потенціал [1, с. 252] Реалізацію машинобудівними підприємствами поставлених цілей інноваційної діяльності в умовах ринку зумовлює наявність різноманітних чинників – макросередовища, мікросередовища та внутрішнього середовища підприємства. Макросередовище – це сукупність факторів, які формують довгострокову прибутковість підприємства і на які підприємство не має впливу взагалі або цей вплив незначний. До таких факторів відносяться технологічний, соціальний, природний, політичний та економічний [56, с. 24]. Так, технологічний фактор визначають як групу чинників, що пов’язані з розвитком техніки, обладнання, інструментів, процесів обробки та виготовлення продукції, матеріалів і технологій, а також ноу–хау. Соціальний фактор – це група чинників, які впливають на рівень і тривалість життя людей, а також формують їхню ціннісну орієнтацію. Високі темпи росту населення збільшують попит на товари та послуги та збільшують ринок праці. Відповідно, низькі темпи росту населення зменшують споживацький ринок та ринок праці. Природний фактор – це група чинників, пов’язаних з розміщенням, топографією місцевості, кліматом та природними ресурсами, а також ринками збуту. Політичний фактор – це група чинників, які впливають на політичні погляди та поділяють людей на окремі політичні групи і знаходять вираження в діяльності та прийнятті рішень місцевими органами влади, парламенту та уряду. Економічний фактор характеризує групу чинників, які впливають на ефективність діяльності та стійкість підприємства через обіг грошей, товарів, інформації та енергії. Економічний фактор посилює свій вплив на підприємства через динамічні зміни, як позитивні, так і негативні для діючих у цьому середовищі підприємств [56, с. 25]. Складові макросередовища, які здатні впливати на розвиток інноваційного потенціалу підприємств машинобудування, є системою взаємовідносин між ним і підприємницьким сектором, яка реалізується через динаміку споживчих витрат, рівень зайнятості, рівень цін, агреговану податкову ставку, ставку процента за кредит, курси валют тощо. Окремі чинники наведених факторів макросередовища дають можливість чіткіше визначати їхній вплив на розвиток інноваційного потенціалу підприємства. Чинники, що впливають на розвиток інноваційного потенціалу машинобудівних підприємств, мають тісний діалектичний взаємозв’язок. В Україні в цілому створене макроекономічне середовище як зовнішній чинник розвитку інноваційного потенціалу промислових підприємств. За своїм змістом воно є безпосереднім оточенням, у якому функціонують суб’єкти підприємницького сектора. Саме воно визначає, як ці суб’єкти, імплементуючи виробничу функцію, здійснюють фінансування власної діяльності, забезпечуються ресурсами та реалізують вироблену продукцію.