Модель управління розвитком інноваційного потенціалу підприємств машинобудування

Модель управління розвитком інноваційного потенціалу підприємств машинобудування Питання побудови імітаційних моделей управління, а також їх використання, достатньо актуальні в сучасних ринкових умовах. В зв’язку з обмеженими можливостями використання оптимізаційних методів більша увага приділяється саме імітаційному моделюванню для аналізу проблем і прийняття ефективних рішень в управлінні. Основою імітаційної моделі управління є отримання прогнозу розвитку досліджуваного процесу в майбутньому при виконанні певних заданих умов. В рамках даного дослідження процес моделювання управління розвитком інноваційного потенціалу включає наступні основні етапи: — математично–модельний опис досліджуваного об’єкту; — побудову моделі управління розвитку інноваційного потенціалу підприємств машинобудування; — процес фінансування розвитком інноваційного потенціалу; — ефективність дії об’єкту; — практичне застосування моделі. Для побудови даної моделі управління було досліджено у попередньому розділі основні організаційно–правові форми управління, проаналізовано загальний стан інноваційної діяльності підприємств машинобудівної галузі, оцінено наявний інноваційний потенціал підприємств даної галузі та виокремлено, на основі проведених розрахунків, інноваційно–активні підприємства. Об’єктом дослідження в даному розділі є, насамперед, процес моделювання взаємодії підприємств машинобудівної галузі з метою ефективного управління розвитком їхнього наявного інноваційного потенціалу. В даний час в реальному секторі машинобудівної галузі спостерігається значне зниження інноваційної діяльності багатьох підприємств, накопичені раніше ресурси вичерпуються, скорочується потенціал наукоємного виробництва продукції. Основна причина полягає в різкому спаді реалізації інноваційних можливостей підприємств, що привело до значного розриву між науково–технічними досягненнями, з одного боку, і можливістю їх реального розвитку – з іншого. Розвиток інноваційного потенціалу підприємств машинобудування, як свідчить практика, здійснюють за допомогою різних методів, до яких відносять: — проведення НДДКР; — придбання ноу–хау, патентів і ліцензій; — створення венчурних підприємств або підрозділів для розробки і комерціалізації нововведень; — створення спільних інноваційних підприємств; — поглинання підприємств, що володіють новими технологіями тощо. У економічній теорії інноваційний потенціал розглядають як засіб економічного розвитку підприємств. Але гострий інвестиційний дефіцит, що існує в даний час, значно ускладнює розвиток і впровадження інновацій. Можливий вихід з цієї непростої ситуації бачиться в інтеграції наукових, виробничих і фінансових підприємств у формі утворення об’єднань. Саме реалізація корпоративного підходу, тобто спільного пайового фінансування при ретельному опрацьовуванні інноваційних проектів, здатна у результаті заощадити засоби підприємств досліджуваної галузі. На зміну спрощеному розумінню процесу взаємодії підприємств як торгівлі між собою сьогодні все більш використовується нове поняття – система інтегрування, яку в західній економічній літературі часто називають «технологічною системою». У самому загальному розумінні остання виступає як сукупність автономних самоорганізованих взаємодіючих об’єктів, кожний з яких частково, але цілеспрямовано залучений до кооперативних дій, що підвищують як загальну результативність (ефективність) системи, так і окремих її агентів. Інноваційні можливості об’єднання підприємств заслуговують на особливу увагу, насамперед тому, що в рамках таких структур полегшується фінансування розвитку наявного інноваційного потенціалу. Фактично доведено, що розділеність інвестора і споживача підвищує поріг вимог до рентабельності виробництва інноваційно–активних підприємств. Вже через одну цю причину пропонується об’єднання підприємств і фінансових структур як могутній чинник досягнення стратегічних вигод, пов’язаних з підвищенням технологічного потенціалу такої структури. Іншими словами, згідно проведеного дослідження, автором доведено доцільність застосування кластерної організаційно–правової форми для управління розвитком наявного інноваційного потенціалу досліджуваних підприємств. Кластерна модель організації управління інноваційною діяльністю зумовлює створення особливої форми інновації — «сукупного інноваційного потенціалу». Така форма інновації є продуктом діяльності об’єднаних підприємств і фінансової установи, що дає змогу прискорити поширення інноваційної продукції через мережу взаємозв’язків у ринковому економічному просторі. Крім того, різноманітність джерел технологічних знань і зв’язків полегшує комбінацію чинників впливу для досягнення конкурентних переваг підприємства і стає передумовою розвитку інноваційного потенціалу. Об’єднання в кластер на основі вертикальної інтеграції формує певну систему поширення нових знань і технологій. При цьому важливою передумовою ефективної трансформації винаходів в інновації, а інновацій — у конкурентні переваги є формування мережі стійких зв’язків між усіма учасниками кластера. Теоретичною базою кластерної структури формування конкурентоспроможності є концепція мережної організації бізнесу, основний постулат якої зводиться до визнання того, що здатність підприємств до успішної конкуренції прямо пов’язується з її приналежністю до тієї чи іншої системи стійких зв’язків (взаємодії) підприємств досліджуваної галузі. Однією із складових даної структури управління є банк, який бере участь в прибутку залучених до групи інноваційно–активних підприємств; взаємопоєднання виробничого і фінансового капіталу учасників кластерної структури дозволяє ефективно управляти наявним інноваційним потенціалом та розвивати його. Запропонована форма організації управління має серйозні переваги, як в інвестиційній, так і в інноваційній сфері діяльності підприємств машинобудування.