Економічна сутність, значення та еволюція поняття „малий бізнес”

Економічна сутність, значення та еволюція поняття „малий бізнес” З'ясування суті малого бізнесу набуває особливого значення в умовах ринкового трансформування економіки України. Адже, на думку багатьох дослідників, підприєм¬ництво виступає атрибутивною ознакою будь-якої економічної системи, що базується на ринкових принципах, і є провідною формою господарювання. Виникнення підприємни¬цтва – це результат економічного трансформування суспільства і водночас найнадійні¬ша гарантія подальшого поглиблення реформування ринкових відносин. Тому методологічно обґрунтованим є підхід, коли підприємництво розглядається в широкому загально історичному контексті еволюції економічних систем. Етапи розвитку історії й теорій підприємництва Колесникова Л.А. [1; с.40] представила в контексті основних етапів розвитку економічних теорій. Вона відзначає, "що розвиток теорій підприємництва відбувався досить розривно й не паралельно "стовповій дорозі" формування економічної теорії як науки, хоча й відчував на собі певний її вплив". Дослідження у сфері підприємництва й малого бізнесу перебувають у безпосередній близькості від точок росту нових економічних концепцій, здатних дати адекватну аналітичну картину тих аспектів соціально-економічних взаємозв'язків, що пронизують навколишню нас дійсність, які не вдавалося повною мірою відобразити мислителям і теоретикам попередніх етапів розвитку економічної теорії. На думку Колесникової Л., можна виділити чотири "хвилі" еволюції концепцій підприємництва. Насамперед відзначимо, що родоначальники науки Аристотель і Платон досліджували економічне життя з погляду аристократії, яка була пов'язана із сільським господарством і протиставляла себе зростаючому класу торговців (тобто підприємців), і тому не змогли скласти цілісної економічної теорії оточуючої господарської дійсності. Осмисленням феномена торгівлі в господарському житті держав було здійснено представниками меркантилізму. І хоча підприємництво ще не стало самостійним предметом досліджень, але вже народжується сам термін – у XVІІ ст. підприємцем називали купця (Merchant), протиставляючи його фінансистові (Geldgeber) [2; с.19]. І це тривало аж до середини XVІІІ ст. У цілому меркантилізм як основний напрямок економічної думки в XVІІ-XVІІІ ст. зробив певний вплив на формування перших концепцій підприємництва, що включають матеріальні стимули як домінуючі мотиви підприємницької діяльності. Торгівля – зовнішня й внутрішня – у період зародження капіталістичних відносин являла собою надзвичайно ризикований вид діяльності. Це і визначило фокус досліджень підприємництва першої "хвилі" (XVІІІ-XІ ст.) на діяльності в умовах ризику й невизначеності. Автор цього підходу Р. Кантильйон відокремив підприємницьку функцію від функцій капіталіста-власника й управляючого [3; с.95]. Р. Кантильйон помітив, що розбіжність між попитом і пропозицією на ринку створює можливості, щоб купувати дешевше і продавати дорожче, і саме це може привести конкурентні ринки у стан рівноваги. Людей, які корис¬туються нереалізованими можливостями отримання прибутку за умов невизначеності, він назвав „підприємцями”. Отже, за Р.Кантільйоном, підприємець – це будь-який індивід, здатний до передбачення, який бажає брати на себе ризик, спрямований у майбутнє, чиї дії характеризуються сподіванням отримати дохід та готовністю до витрат [4; с.29]. Формування класичної політичної економії, незважаючи на розходження наукових поглядів її засновників, у певній мірі сприяло розширенню розуміння суті й змісту підприємницької діяльності. Тут особливо важливим вважається внесок французького економіста Ж.-Б. Сея, що виділив функцію підприємця як координатора факторів виробництва, а також представників німецької класичної школи XVІІІ ст. И. Тюнена й Г. Мангольдта, що розвинули ідею про несення тягаря ризику як основної функції підприємця. У "Трактаті про політичну економію" (1803) Ж.-Б. Сея зазначено: "Значний вплив на розподіл багатств робить здатність індустріальних підприємців. В одній і тій же сфері промисловості підприємець – розумний, діяльний, людина знань і порядку – здобуває багатство, тим часом як інший, не обдарований такими ж якостями або той, який натрапив на несприятливі обставини, розоряється" ... Підприємці є лише, так би мовити, посередниками, що шукають необхідні продуктивні послуги для виготовлення продукту в міру попиту на нього" [5; с.56]. Ж.-Б. Сей підкреслював відмінності підприємця від капіталіста у вузькому значенні цього слова: підприємець – це активна людина, навколо якої „обертаються” виробництво й розподіл, талант якої сприяє розвиткові промисловості. За його висловом, підприємець переміщує ресурси з площини низької продуктивності та низьких доходів у площину вищої продуктивності та вищої прибутковості [6; с.46]. Й. фон Тюнен, об'єднавши в особі підприємця виконання функцій ризику та реалізації нововведень [7; с.21], визначив його прибуток як дохід, що залишається від валового прибутку ділової операції після сплати відсотка з інвестованого капіталу, за¬робітку управлінців і внеску на страху¬вання від обчислювального ризику збитків. Класики економічної теорії А. Сміт і Д. Рікардо розглядали підприємницьку діяльність лише в контексті діяння ринкового механізму саморегулювання. Однак поглиблене дослідження нових економічних відносин змушувало аналізувати розвиток економіки як кругооборот. У праці "Дослідження про природу та причини багатства народів" [8] А. Сміт характеризує підприємця як власника капіталу, який заради реалізації певної комерційної ідеї та одержання прибутку йде на ризик. Підприємець сам планує і організовує виробництво, реалізує вигоди, пов'язані з поділом праці, розпоряджається результатами виробничої діяльності. Його поведінка регулюється центральним механізмом ринкової системи – конкуренцією. Сміт не вбачав якоїсь різниці між капіталістом як особою, що надає підприємству "фонди" (stock), і підприємцем як особою, що приймає остаточні рішення. Він використав терміни "projector" (укладач проектів) і "undertaker" (підприємець) як англійські еквіваленти французького слова "entrepreneur" (підприємець), але тільки як синоніми поняття "власник підприємства" (busіness proprіetor) [9; с.35]. Д. Рікардо вважав, що підприємець є лише інвестором, тобто звичайним капіталістом, а його діяльність виступає обов'язко¬вим елементом ефективного господарювання. Базові положення класичної політичної економії про три головні фактори виробництва – землі, праці й капіталу, що містяться, зокрема, у працях А. Сміта, ще не включають підприємницьку здатність як самостійний ресурс господарської діяльності. Нездатність ізолювати підприємницьку функцію від чистої функції власності на капітал стала спільним явищем у всіх представників англійської класичної школи. У працях К. Маркса, який, по суті, ототожнював фігуру капіталіста або власника засобів виробництва з фігурою підприємця, також ігнорувалася підприємницька здатність як особливий вид виробничого ресурсу. Це пояснюється рівнем розвитку виробничих відносин у період зародження й розвитку класичної політичної економії й марксизму. Виключення з розгляду підприємницької функції, що стимулює процеси поступового особистісного й організаційного самовідновлення й самоорганізації, не дозволяє визнати обґрунтованими висновки Маркса про конфлікт соціальних класів, що обумовлює зміни суспільних формацій [10; с.6]. З розвитком неокласичного напрямку в економічній науці міняється й розуміння ринку – від простого обміну продуктами й послугами до агрегованої сукупності індивідуальних обмінів із вбудованим механізмом саморегуляції. Ідеалізація неокласиками вільної конкуренції й недооцінка ролі держави зробили вплив і на концепції підприємництва, підсиливши властивий їм акцент на мікрорівні. Макросередовище при цьому сприймалося й найчастіше продовжує сприйматися як щось об'єктивно присутнє, але споконвічно задане й не змінюється із часом. Дослідженню підприємництва віддав данину й видатний англійський економіст А.Маршалл [11; с.16], який запропонував компроміс між різними теоріями вартості, підкреслив необхідність включення фактора часу в аналіз ціни й висунув ще ряд підходів, понять і категорій, що міцно ввійшли в арсенал політичної економії. Не обійшов він увагою й питання підприємництва, якому, зокрема, присвятив глави VІІ-VІІІ "Прибуток на капітал і підприємницькі здібності" книги VІ з „Принципів політичної економії”. Маршал першим додав до трьох факторів виробництва (землі, капіталу і праці) четвертий – підприємницькі здібності. „Кожен повинен вести комерцію свого життя; займаючись цим, він може одержати певну підготовку для управління підприємством, якщо він володіє для цього природними здібностями. Тому немає рідкісних – і тому високооплачуваних – корисних здібностей, які у такій малій мірі залежали б від зусиль і витрат, здійснених спеціально для їхнього одержання, і у такій великій мірі – від „природних якостей”. Крім того, „робоча сила” для ведення комерційних справ найвищою мірою не спеціалізована, оскільки в переважній більшості галузей технічні знання й навички стають із кожним днем усе менш істотними в порівнянні з такими широкими, не спеціалізованими особистими якостями, як здатність правильно приймати рішення, оперативність, спритність, обережність і наполегливість у здійсненні мети". Маршал також підкреслював активну роль самого підприємця, інноваційну спрямованість його діяльності, застосування нових машин і технологічних процесів. Подібна розширена суть підприємництва та функцій підприємця є характерною також для Дж. Б. Кларка. У своїй праці "Розподіл багатства" він наголошує на такій функції підприємця, як координування факторів виробництва [12; с.109] . Зрілість неокласичної школи характеризується ростом уваги до питань розвитку підприємництва протягом усього XX сторіччя, на яке припадають друга, третя й четверта "хвилі" еволюції концепцій підприємництва. При цьому поряд з розвитком теорії підприємництва як ризикової діяльності (Ф. Найт розробив теорію обчислювального й не обчислювального ризику в підприємницькій справі) значно розширюється спектр досліджуваних питань. Загальною характеристикою робіт другої "хвилі", на наш погляд, можна вважати їхню концентрацію на особистості підприємця. В. Зомбарт і Ж.Палевський розглядали підприємця й підприємництво в історичній перспективі, акцентуючи увагу на перевагах суспільств, де діють люди з підприємницькими здатностями. В. Зомбарт навіть виділяв основні типи підприємців[13;с.182]. Однак у цілому цю "хвилю" пов'язують із ім'ям Й. Шумпетера, який виділив інноваційність як основну рису підприємництва. Фігура підприємця-інноватора як творця нових комбінацій факторів виробництва, нових продуктів, ринків і технологій ставиться Шумпетером у центр його теорії економічного розвитку. Він стверджував, що джерелом розвитку економічної системи слугують внутрішні процеси, нові комбіна¬ції факторів виробництва та обігу, а також різні нововведення в галузі технології або організації виробництва. Інновація розглядається вченим як процес впровадження нових технологій, результатів наукових відкриттів і винаходів у соціально-економічну практику. На його думку, інновації спрямовані на підвищення продуктивності і, як пра¬вило, на одержання додаткового доходу в результаті втілення нововведень і створення кращих за своїми якостями ідей і технологій.