“Демократизація вищої освіти” як головний концепт дослідження

“Демократизація вищої освіти” як головний концепт дослідження Метою даного підрозділу є з’ясування сутності головного концепту даного дослідження – “демократизація вищої освіти” у структурі сучасного суспільства, що трансформується, за визначенням 32 конференції ЮНЕСКО (Париж, 2003), у суспільство знань. Нагадаймо, що термін “концепт” (від лат. conceptus – поняття) – зміст поняття. Його смислова наповненість у відволіканні від конкретно-мовної форми його виразу [155, с. 503]. За іншим джерелом, концепт – це “формулювання, розумовий образ, загальна думка, поняття” [213, с. 262]. Р. Карнап помістив концепт, як відомо, між мовними висловлюваннями і відповідними до них денотатами. По іншому, концепт – це логічно-інтуїтивна схема вивчення проблеми, встановлення зв’язку між його елементами, а концептуалізація є особливою формою пізнання дійсності [213, с. 262]. Аналіз змісту Законів України (“Про освіту” [87], “Про дошкільну освіту”, “Про загальну середню освіту” [87], “Про позашкільну освіту ” [87], “Про професійно-технічну освіту” [87], “Про вищу освіту” [87], Указу Президента України “Про основні напрями реформування вищої освіти в Україні” [209], Указу Президента України “Про заходи щодо вдосконалення системи вищої освіти України” [208], Концепції Державної програми розвитку освіти в Україні на 2006-2010 роки, Державної програми “Інформаційні та комунікаційні технології в освіті і науці на 2006-2010 роки”) доводять, що проблема управління освітою взагалі, м’яко кажучи, “випадає” з їх контексту. Водночас, відомо, що Міністерством освіти і науки України у 2005/2006 навчальному році було визначено п’ять пріоритетів розвитку у галузі освіти, а саме: 1) європейський рівень якості й доступності освіти; 2) духовні орієнтири освіти; 3) демократія в освіті; 4) щасливий вчитель – щасливий учень; 5) розвиток суспільства на основі нових знань [153]. І тут проблема управління навчальним закладом знову “випала” з поля зору головного менеджера освіти. Слабким натяком на її присутність є третій напрям – “демократія в освіті”. Про її обмеженість можна скласти уяву на основі пропозицій даного відомства, що увійшли до “Концепції державної програми розвитку освіти в Україні на 2006-2010 роки”. Тут записано, що “демократія в освіті передбачає посилення ролі органів місцевого самоврядування, активізацію участі професійних і громадських організацій в навчально-виховній, науково-методичній, підприємницькій діяльності навчальних закладів, прогнозуванні їх розвитку, оцінюванні якості освітніх послуг [117, c. 223]”. Але тут закладені лише напрями демократизації вищої освіти без виходу на механізми їх реалізацій. Висвітлювати сенс головного концепту дослідження треба з визначення складової “освіта”. Термін освіта (образование – рос.) з’явився у російській педагогічній думці, у фарватері якої довгий час перебувала й українська педагогіка, одночасно з європейською. На це нас наштовхує підручник “Педагогіка”, що випущено у світ двома Академіями педагогічних наук – СРСР і НДР, у якому про цей феномен сказано: “Буквальний смисл терміну – “формування образу”. У цьому значенні його увів у педагогіку Йоган Генріх Песталоцці. Це поняття у багатьох вимірах співпадає з широким розумінням виховання, тому термін “освіта” у широкому сенсі використовується для визначення навчально-виховного процесу. У педагогічній літературі поняття “освіта” відноситься понад усе до передачі та засвоєння знань, умінь і навичок, формування пізнавальних інтересів і здібностей, до спеціальної підготовки до професійної діяльності [168, с. 109]”. У сучасних вітчизняних підручниках з педагогіки термін “освіта” визначається наступним чином: “Освіта – це водночас і процес, і результат завершеного навчання (наприклад, середнього, вищого, підвищення кваліфікації) [228, c. 30]”. За ідеологією В. В. Крижка, явище освіти – це “процес засвоєння культури через особистісні смисли, співпрацю і діалог. Таким чином, створюється освітній простір. Де відбувається (здійснюється) становлення людини, культури, прилучення до цінностей культури, де вищою цінністю є людина [123, c. 227]”. “Освіта в Україні як демократичній державі повинна орієнтуватися насамперед не на потреби господарчі, а на потреби людські, враховуючи у такий спосіб і проблеми господарчі”, – підкреслює І. А. Зязюн [90, c. 20]. У іншому виданні цей автор пише: “Смисл і ціль освіти – людина у постійному розвитку, її духовне становлення, гармонізація її відносин з собою та іншими людьми, зі світом.... Система освіти створюється для людини, функціонує і розвивається в її інтересах, слугує повноцінному розвитку особистості і в ідеалі її призначення – щастя людини [90, c. 12-13]”. Не вдаючись у деталі відмінностей різних змістів поняття освіти, зафіксуємо основні: а) як ідеал сучасна освіта співвідноситься з процесом формування, розкриття й використання потенційно безмежних здібностей і можливостей людини, внутрішніх резервів особистості; б) поняття освіти в сучасній культурі вживається зовсім в іншому контексті, який менш важливий, ніж перший, а саме – у контексті соціального інституту суспільства, який здійснює навчально-виховну діяльність у встановлених рамках, зі своїми специфічними засобами та змістом. За умови такого різного змісту терміну “освіта” звернемось до його визначення у законодавчих актах України. Так, у Законі України “Про освіту” освіта визначається як “основа інтелектуального, культурного, духовного, соціального, економічного розвитку суспільства і держави [90, с. 21]”. Нагадаймо, що завданням Закону України “Про освіту” є регулювання суспільних відносин у галузі навчання, виховання, професійної, наукової, загальнокультурної підготовки громадян України. Останнє зауваження важливе, оскільки розкриває елементи освітньої діяльності. У цьому Законі України позначається, що “метою освіти є всебічний розвиток людини як особистості та найвищої цінності суспільства, розвиток її талантів, розумових і фізичних здібностей, виховання високих моральних якостей, формування громадян, здатних до свідомого суспільного вибору, збагачення на цій основі інтелектуального, творчого, культурного потенціалу народу, підвищення освітнього рівня народу, забезпечення народного господарства кваліфікованими фахівцями [90, c. 21]”.