Принципи, методи та категоріальний апарат дослідження

Принципи, методи та категоріальний апарат дослідження Метою даного підрозділу є формування методологічного інструментарію для дослідження демократизації вищої освіти як продукту і процесу, що притаманний сфері освіти та управлінню конкретним навчальним закладом. З боку соціальної філософії, такий комплекс специфічних засобів потрібен для досягнення основної мети дослідження – розкриття природи, сутності, змісту і механізму дії явища, що ми відобразили терміном “демократизація вищої освіти”: адже за межі поняття – слова “філософія” – виходити не маємо права. Це та сила – аналіз поняття, яким філософія найглибше впливає на науку, в тому числі і на суспільствознавство. З вищевикладеного чітко випливає розуміння того, що проблемне поле, сформоване концептом дослідження, вимагає: по-перше, системного підходу до вивчення демократизації вищої освіти; по-друге, воно знаходиться на стику безпосередньої освітянської діяльності і управління нею; по-третє, торкається розподілу влади між учасниками навчально-виховного процесу та їх власного відношення до неї; по-четверте, влада діє як спонтанно, тобто без участі свідомості людини, що відбивається закономірностями саморегуляції, так і проявляється через цілераціональну управлінську діяльність системи управління освітою і конкретним вищим навчальним закладом, а також викладачами по відношенню до студентів, що відбивається за відомими законами державного і соціального управління. Отже, нашим головним завданням є застосувати відомі філософські категорії “природа”, “сутність”, “зміст”, “форми” до явища демократизації освіти і наповнити їх певним смислом. Яка ж природа явища демократизації вищої освіти? І тут ми виходимо з того, що природа демократизації вищої освіти є енерго-інформаційною, тобто децентралізація влади ґрунтується на перерозподілі енергетичного потенціалу, що несе у собі сенс поняття “влада”. Це привабливо, оскільки інформація і ентропія сьогодні стали основоположними поняттями теорії самоорганізації, саморегуляції і теорії розвитку. Тому у ході даного дослідження ми спираємось на концепцію інформації, що викладена у “Короткому енциклопедичному словнику” [215, c. 266], що вийшов з друку в Україні у 2002 році. У вищезазначеному виданні інформація подається як одна з трьох основних, поряд з матерією та енергією, субстанцій, що утворюють природній світ, у якому живе людина. Головною характеристикою інформації є те, що, по-перше, на емпіричному рівні вона розглядається не взагалі, а тільки стосовно певної системи (наприклад, людини, освіти або окремого суспільства). По-друге, інформація – це те, що змінює систему. У широкому розумінні інформація – все те, що трансформує. У вузькому – це те, що трансформує інфологічну підсистему системи. Інфологічна система складається із знань, ідей, уявлень, фантазій, правил дій, вірувань, сподівань тощо і включає тезаурус – систему знань як єдине місце прийому і накопичення інформації. Інфосфера притаманна, як людині, так і суспільству. У цьому ж виданні подається й визначення інформації соціальної. Вона визначається як “сукупність знань, відомостей, даних і повідомлень, які фіксуються й відтворюються у суспільстві та використовуються індивідами, групами, організаціями, класами, соціальними інститутами для регулювання соціальних відносин, громадських зв’язків, а також взаємин між особами, суспільством і природою [215, c. 267]”.