Методичні основи визначення виробничого напряму і галузевої структури сільськогосподарських підприємств

Методичні основи визначення виробничого напряму і галузевої структури сільськогосподарських підприємств Специфічні особливості сільського господарства обумовлюють виробництво у підприємствах не одного виду продукції, а формування галузей, у кожній з яких одержують один або кілька товарних продуктів [48, с. 255]. Поряд із розвитком виробництва товарних продуктів, у сільському господарстві виробляється значна частина нетоварної продукції, яка використовується у натуральній формі у процесі виробництва. У рослинництві це насіння та корми, у тваринництві – молоко для випоювання телят, яйця для інкубації, молодняк худоби та птиці для відтворення основного стада [39, с. 189-190]. Як зазначав академік І.І. Лукінов, посилення внутрішньогосподарської спеціалізації вкрай необхідне, але через специфіки землеробського виробництва має певні межі. Наявність в одному господарстві множини галузей не дозволяє довести розміри кожної з них до оптимальних, відповідно сучасному рівню науково-технічного прогресу. Монопродуктова модель сільськогосподарського підприємства також неможлива через необхідність органічного поєднання землеробства і тваринництва. Йдеться про формування господарських комплексів з оптимальною структурою виробництва [ , с.534]. Ефективне управління формуванням спеціалізації та галузевої структури сільськогосподарських підприємств які обов’язкову передумову передбачає кількісне визначення цих категорій. У сучасній економічній практиці, а також у навчальних і наукових виданнях спеціалізація аграрних підприємств, або їх виробничий напрям, найчастіше визначається на основі структури товарної продукції [37, с.172; 40, с. 193; 43, с. 47; 44, с. 541; 50, с. 231; , с.139; 61, с. 304]. Структура товарної продукції відображає економічне значення окремих сільськогосподарських галузей у господарстві. За економічним значенням галузі поділяються на головні, додаткові та підсобні. Частка головної галузі у структурі грошових надходжень від реалізації товарної продукції має перевищувати 20 %. Головні галузі характеризують виробничий напрям господарства та визначають його спеціалізацію. Додаткові галузі забезпечують сприятливі умови для розвитку головних галузей та більш ефективне використання земельних угідь, засобів виробництва, трудових ресурсів. Підсобними є галузі несільськогосподарського виробництва [48, с. 255]. Для прикладу розглянемо структуру товарної продукції у сільськогосподарських підприємствах окремих районів Харківської області (див. табл. 1.6, розділ 1.2). У цілому по Харківському району найбільша частка товарної продукції припадала на виробництво яєць птиці - 60,9 %, а в Чугуївському районі головною галуззю за структурою товарної продукції було свинарство. У 2007 р. продаж свиней на м’ясо забезпечував 27,8 % виручки. У Зачепилівському та Сахновщинському районах головними галузями у 2007 р. були виробництво зернових і зернобобових та виробництво соняшнику (у структурі товарної продукції це відповідно від 30,8 до 44,2 %). Аналізуючи методичний підхід до визначення спеціалізації та галузевої структури сільськогосподарських підприємств на основі структури товарної продукції, слід указати на його недоліки. По-перше, структура товарної продукції, а відповідно і визначення головних галузей підприємства, істотно залежить від зміни цін реалізації сільськогосподарської продукції. Різке підвищення цін продажу зерна та соняшнику у 2007-2008 маркетинговому році неминуче призведе до збільшення їх питомої ваги у структурі товарної продукції. вся работа находится по ссылке http://diplomukr.com.ua/raboti/20912?mod=dissertations