Концептуалізація фінансових ресурсів закладів охорони здоров’я дітей

     

     У всіх країнах, що володіють великим економічним і науково-культурним потенціалом, здоров’я людей – вища соціальна цінність, а його охорона є важливим напрямом діяльності держави і суспільства та інтеґральним показником успішності функціонування державних інституцій.

      Як зазначено в Законі України „Основи законодавства України про охорону здоров’я” від 19. 11. 1992 р. № 2801–XII (стаття 3, 4 та 12), „охорона здоров’я – система заходів, спрямованих на забезпечення збереження і розвитку фізіологічних і психологічних функцій, оптимальної працездатності та соціальної активності людини при максимальній біологічно можливій індивідуальній тривалості життя”, „охорона здоров’я – один із пріоритетних напрямків державної діяльності”, „...один з головних чинників виживання та розвитку народу України [30, с.60]”. Всесвітня організація охорони здоров’я, наголошуючи на індивідуальній та суспільній значимості здоров’я, його впливі на стан національної безпеки країни, розглядає охорону здоров’я як „сукупність взаємозалежних заходів, що сприяють зміцненню здоров’я і проводяться вдома, у навчальних закладах, на робочих місцях, у громадських місцях, у громадах, у фізичному і психосоціальному оточенні, а також у секторі охорони здоров’я і зв’язаних з ним секторах [18, с.15]”.

      Підставою для обґрунтування зростаючої ролі держави у фінансовому забезпеченні та регулюванні галузі охорони здоров’я є:

      – неспроможність ринкових механізмів протистояти неґативним зовнішнім екстерналіям (ефектам), існуванням інформаційної асиметрії на користь постачальників медичних послуг (теорія відмови функціонування ринку – Дж. Е. Стігліц, П. Самуельсон, Ш. Бланкарт);

      – частковою приналежністю охорони здоров’я до суспільних благ, які характерні неподільністю, відсутністю властивостей виключення, суперництва при споживанні (теорія суспільних благ – У. Маццола, К. Вікселль, Дж. Б’юкенен, Р. Масгрейв);

      – трактування здоров’я людини як головної цінності суспільства та основи його економічного зростання, а витрат на охорону здоров’я – одного із видів інвестицій у „людський капітал” (теорія людського капіталу та концепція „інвестицій у людину” – Г. Беккер, Л. Туроу, К. Макконелл, К. Уінслоу);

      – потреба суспільства, яке в умовах демократії визначає пріоритети державної політики охорони здоров’я (теорія суспільного вибору – Дж. Б’юкенен, Дж. Бреннан, Д. Мюллер, Р. Вагнер) [2].

      Охорона здоров’я характеризується такими особливостями, які відносять медичні послуги до суспільних благ: споживання медичних послуг одним індивідуумом не зменшує доступність цих послуг для інших людей; надання медичних послуг приносить користь третім особам; інші члени суспільства не виключаються із процесу споживання [149, с.26]. При цьому виникає ситуація, коли споживачі медичних послуг оплачують одночасно з послугами, що отримують, ще й надання цих послуг третім особам. Але не всі медичні послуги можуть бути віднесені до суспільних благ. Велика їх частина індивідуальна і оплачується безпосередньо споживачем. Все це вимагає особливого підходу до управління фінансами галузі охорони здоров’я. Підсумовуючи наведені арґументи, можна стверджувати, що охорона здоров’я є важливим соціальним компонентом держави загального добробуту, визначальною складовою її соціальної політики, яка покликана забезпечити доступність медичної допомоги для всіх членів суспільства незалежно від рівня їх доходів.

      вся работа находится по ссылке http://diplomukr.com.ua/raboti/20746?mod=dissertations