Оцінка методів управління фінансовими ресурсами закладів охорони здоров’я дітей

     

      За несприятливої демографічної ситуації, що зберігається в Україні, підвищення рівнів захворюваності та поширеності хвороб серед дітей особливої значимості набуває створення умов для формування, збереження і зміцнення їхнього здоров’я. Важлива роль у забезпеченні реалізації пріоритетної державної політики у даному напрямі належить закладам охорони здоров’я дітей, мережа яких охоплює Українську спеціалізовану лікарню „Охматдит”, 28 обласних дитячих лікарень, 97 дитячих міських, 6 інфекційних, 4 туберкульозні лікарні для дітей, 48 будинків дитини, 58 дитячих поліклінік, 3,3 тис. медичних закладів, що мають дитячі відділення чи кабінети, 23 загальнодержавних спеціалізованих санаторно-курортних закладів на 9346 ліжок та ін. В усіх стаціонарах країни у 2007 р. налічувалося 54828 ліжок для дітей, це близько 13,56% від ліжкового фонду закладів системи МОЗ України [129].

      Функціонування закладів охорони здоров’я дітей у рамках цілей і завдань, визначених державною політикою, забезпечується через певну сукупність фінансових методів управління, на вибір яких впливають форма власності та господарсько-правовий статус закладів охорони здоров’я дітей. Оскільки найбільш чисельними є бюджетні заклади охорони здоров’я державної та комунальної форм власності, детальніше розглянемо особливості управління саме їх фінансовими ресурсами.

      Державні та комунальні заклади охорони здоров’я дітей відповідно до законодавства є бюджетними установами, основною метою діяльності яких є надання високоякісних медичних послуг дітям. Згідно з Бюджетним кодексом України від 21. 06. 2001 р. № 2542 – ІІІ бюджетна установа – це орган, установа чи організація, визначена Конституцією України, а також організація, створена в установленому порядку органами державної влади, органами влади АРК чи органами місцевого самоврядування, яка повністю утримується за рахунок відповідно державного бюджету чи місцевих бюджетів [11]. Проте, на наш погляд, із даним визначенням не можна погодитись, оскільки в сучасних умовах державні та комунальні заклади охорони здоров’я фінансуються не тільки за рахунок бюджетних коштів, а отримують власні надходження. Тому вважаємо за доцільне трактувати бюджетну установу охорони здоров’я дітей як організацію, створену в установленому порядку органами державної влади, органами влади АРК чи органами місцевого самоврядування, яка утримується за рахунок відповідно державного чи місцевих бюджетів і/або власних надходжень від некомерційної діяльності.

      Одним із методів управління фінансами закладів охорони здоров’я дітей є фінансове планування і прогнозування, в процесі якого визначають обсяги фінансових ресурсів, що перебуватимуть у розпорядженні медичної інституції. Розгляд практики фінансового планування у галузі охорони здоров’я дітей дає змогу стверджувати, що воно здебільшого необ’єктивне і не має належного наукового підґрунтя, оскільки не розроблено нової системи норм та нормативів, яка б реально враховувала та відображала потребу в ліжковому фонді, а, отже, і фінансових ресурсах закладів охорони здоров’я дітей. Прикладом може служити ситуація з реструктуризацією ліжкового фонду для дітей. Так, в умовах зростаючої захворюваності дітей за 2000–2007 рр. на 10,5% та поширеності хвороб – на 15,9% зменшено кількість лікарняних ліжок для дітей зі 59297 до 54828 (на 0,8%), дитячих санаторіїв та ліжок у них. Дані заходи здійснюють для підвищення ефективності використання фінансових ресурсів, що виділяються на утримання закладів охорони здоров’я дітей, проте належно не обґрунтовані щодо доцільності такого скорочення, не підкріплені розвитком ланки ПМСД дітям і суттєво не поліпшують фінансовий стан медичних закладів. Ми розцінюємо це як неґативну тенденцію, оскільки згадані заходи призводять до необ’єктивного формування штатів посад медичного персоналу (визначається на підставі кількості ліжок), погіршення якості медичних послуг, відсутності доступності та можливості забезпечення зростаючої потреби дітей у медичній допомозі. Ми погоджуємося із Т.Грузевою, яка вважає, що спроби реформування галузі охорони здоров’я шляхом скорочення ліжкового фонду і штатів медичних працівників закладів охорони здоров’я первинного рівня здійснені без будь-яких організаційних змін і призвели лише до порушення напрацьованих схем їх роботи. При цьому економічний ефект, очікуваний від здійснених заходів, зведений нанівець збільшенням навантаження на лікувальні заклади вторинного і третинного рівнів, лікування в яких коштує дорожче, ніж у закладах первинного рівня [21, с.62]. Крім того, у реґіонах із високою захворюваністю дітей (Київська, Кіровоградська, Чернігівська області) спостерігається надмірна інтенсивність роботи ліжок закладів охорони здоров’я дітей. Недосконалість діючих норм і нормативів та відсутність нових, що враховували б сучасні реалії, призводить до необґрунтованості планування видатків за основними статтями кошторису закладів охорони здоров’я дітей.

      http://diplomukr.com.ua/raboti/20746?mod=dissertations