Компетенція суб’єктів профілактики дитячого дорожньо-транспортного травматизму

      У загальному вигляді Ю.О. Тихомиров визначає компетенцію як покладений законно на уповноважений суб’єкт обсяг публічних справ, детальніше – як сукупність встановлених нормативно-правовими актами прав та обов’язків (повноважень) організацій, органів, посадових осіб [274, с. 53-55].

      На думку інших авторів, компетенція це – „певний обсяг державної діяльності, покладений на конкретний орган або коло питань, передбачених законодавством, іншими нормативно-правовими актами, які він має право вирішувати в процесі практичної діяльності” [7, с. 58]; – „сукупність встановлених в офіційній (юридичній або неюридичній) формі прав та обов’язків, тобто повноважень будь-якого органу або посадової особи, що визначають можливість цього органу або посадової особи ухвалювати обов’язкові для виконання рішення, організовувати та контролювати їх виконання, вживати для цього в необхідних випадках заходи примусу [141, с. 13] ”. У Юридичній енциклопедії з цього приводу зазначається, що компетенція державних органів (органів місцевого самоврядування) та їх посадових осіб встановлюється правовими актами. Її реалізація забезпечується засобами державного примусу. Компетенція недержавних органів та їх посадових осіб (органів об’єднань громадян, організацій і т.д.) не має юридично-владного характеру і відповідного державно-примусового забезпечення [290, с. 196]. Аналіз нормативно-правових актів, щодо профілактики ДДТТ свідчить, що деякі питання, які підлягають розв’язанню певним міністерством відсутні не тільки у певних законах, а й у відповідних положеннях про них.

      Обсяг компетенції конкретних державних органів та їх посадових осіб залежить від місця, яке посідає той чи інший орган або посадова особа в ієрархічній структурі відповідних органів: чим вищий рівень органу та його посадової особи, тим більший обсяг їх компетенції [290, с. 196]. Якщо державний орган або посадова особа має можливість будь-яким чином впливати на стан ДДТТ, він має бути наділений певним обсягом компетенції у зазначених відносинах, тобто стати суб’єктом профілактики ДДТТ. З іншого боку, компетенція певного суб’єкту виражає міру належного і можливого та встановлюється, виходячи із закріплених за ним функцій [80, с. 8]. До „компетенційних елементів” Ю.О. Тихомиров відносить: а) нормативно встановлені цілі, б) предмети відання, в) владні повноваження [274, с. 55-56].

      З позиції інших фахівців компетенція органу включає в себе два елементи: а) „предмети відання” (суспільні відносини) або „підвідомчість”; б) „права та обов’язки” або „владні повноваження” органу [15, с. 28; 116, с. 225].

      Встановлені цілі означають спосіб тривалої нормативної орієнтації суб’єктів права, в нашому випадку це суб’єкти профілактики ДДТТ та стійку діяльність щодо досягнення цих цілей. Предмет відання (підвідомчість) – правове закріплення кола об’єктів, предметів, справ, на які поширюються владні повноваження. Це ті суспільні відносини (адміністративно-правові) в яких державні органи або посадові особи юридично компетентні.

      Предметом відання суб’єктів профілактики ДДТТ є адміністративно-правові відносини, що складаються у сфері забезпечення безпеки дітей у процесі дорожнього руху, а також інші, пов’язані з цією діяльністю відносини. Розрізняють два різновиди підвідомчості – предметну та територіальну [116, с. 225]. Предметна (видова) підвідомчість – це нормативне розв’язання питання про те, якому виду органів доручено розглядати відповідну категорію справ. Під територіальною підвідомчістю розуміють нормативне розв’язання питання про те, де треба вирішувати конкретну справу.

      Другим елементом компетенції державного органу є його повноваження, які, з одного боку, виступають прямим вираженням державного владування, а з іншого – специфічною ознакою органу. В науковій літературі повноваження визначались як те, що можна зробити, яких заходів може вжити орган, у тому числі і право видавати певні акти; єдність прав і обов’язків; засіб для виконання органом своїх завдань; юридичний засіб, за допомогою якого орган держави виконує свої функції [15, с. 28; 116, с. 226]. С.С. Алексєєв висловлював думку й про те, що повноваження - забезпечена законом орієнтована вимога уповноваженого суб’єкта щодо конкретної поведінки та дій, звернена до фізичних та юридичних осіб [9, с. 138]. Необхідно брати до уваги й те, що в юридичній літературі виділяють функціональну та територіальну компетенцію, предметну компетенцію, процесуальну компетенцію, [116, с. 226], загальну, галузеву та міжгалузеву [151, с. 177]. Основною формою реалізації державними органами своєї компетенції є видання ними правових (нормативних та індивідуальних) актів, а посадовими особами – здійснення організаційно-розпорядчих дій щодо підлеглих їм суб’єктів [290, с. 196].

      вся работа находится по ссылке http://mydisser.com/ru/catalog/view/2188.html