Лібералізація зовнішньої торгівлі та її роль у фінансовій стабілізації України

      Держава має у своєму розпорядження широке коло тарифних та нетарифних інструментів регулювання зовнішньої торгівлі [120, C. 157-163; 8, С. 78; 7, С. 122; 12, С. 182-183; 78, С. 81]. При цьому, одні країни за допомогою цих інструментів обмежують доступ до своїх ринків, а інші намагаються створити якомога сприятливіші умови для їх доступу. Виходячи із цього, виділяються зовнішньоторговельну політику протекціонізму та ліберальну.

      Протекціоністська торговельна політика була характерною для меркантилістів (У. Стаффорд, Т. Мен, А. Серра, Г. Скаруффі, А. Монкретьєн), які теоретично обґрунтували необхідність застосування державою всіх наявних засобів з метою захисту вітчизняного ринку від іноземної продукції. Таким чином, як пояснювали вони, можна буде обмежити відтік із країни золота, як основного багатства. При цьому вони аргументували потребу у сприянні розвитку вітчизняного виробництва і експорту цієї продукції до інших країн. Цим самим країна могла отримувати додаткові обсяги золота за експортовану продукцію.

      Вже в цей період (XVI – XVIII ст.) можна було простежити взаємозв’язок між торговельною та фінансовою політикою держави. При цьому саме політика торговельна була засобом для досягнення фінансової стабільності в країні. Однак, фінансова стабільність в цей час мала дещо звужене розуміння і зводилася лише до обмеження витоку із країни і стимулювання припливу до неї золота як основного мірила багатства. В свою чергу, фінансова політика держави повинна була сприяти розвитку національного виробництва.

      Також слід відзначити наявність протиріч у випадку застосування такого типу політики. Через ігнорування інтересами інших країн і обмеженні доступу їх на вітчизняні ринки країни створили досить складні умови для здійснення міжнародної торгівлі. Через це вже представники школи класичної політичної економіки (А. Сміт та Д. Рікардо) обґрунтували необхідність спеціалізації кожної країни на виробництві тих товарів, в яких ці країни мають абсолютні та відносні переваги [199, P. 11].

      Це повинно було вирішити вищезгадані протиріччя і забезпечити зростання добробуту країн на основі взаємовигідного розвитку зовнішньоекономічної діяльності і особливо її зовнішньоторговельної складової.

      Таким чином, під лібералізацією зовнішньої торгівлі розуміємо «розширення свободи економічних дій і зняття обмежень на діяльність у сфері міжнародної торгівлі для національних господарюючих суб’єктів, а також спрощення доступу на внутрішній ринок для зарубіжних суб’єктів» [124, С. 277].

      Лібералізація зовнішньоторговельного режиму передбачає не тільки зменшення рівня тарифних, а й нетарифних обмежень. При цьому для аналізу рівня лібералізації митно-тарифних обмежень використовується два показники: рівень середньозваженого митного тарифу та середньоарифметична ставка ввізного мита діючого Митного тарифу [40, 44], яка за твердженнями міністра економіки України Б. Данилишина становить на початок 2008 року 6,5%, а рівень кінцевого зв’язаного в рамках приєднання до СОТ — 6,28%. Тобто Україна вже нині практично працює за правилами СОТ. Це свідчить про відносну лібералізацію митно-тарифних обмежень української зовнішньої торгівлі.

      Однак, на сучасному етапі досить вагомої сили набувають нетарифні обмеження, які в рамках СОТ стали основним предметом перемовин. Як уже зазначалося раніше, показник рівня використання нетарифних обмежень стосовно імпорту в нашій країні згідно із розрахунками співробітників Інституту економічних досліджень та політичних консультацій є вищим за аналогічні показники у деяких країнах Центральної Європи.

     

      Вся работа доступна по ссылке: http://diplomukr.com.ua/raboti/20776?mod=dissertations