Соціальна функція держави: сутність та еволюція концепцій

      Конституція України визначає основні риси української держави як суверенної, незалежної, демократичної, правової і соціальної. Відсутність у вітчизняній науці комплексних наукових розробок, пов’язаних з дослідженням сутності, а також форм і методів реалізації соціальної функції держави залишає нерозв’язаною низку завдань, пов’язаних із оптимізацією процесу розбудови України як соціальної держави. Зазначене зумовлює необхідність теоретичного узагальнення та певного переосмислення накопичених наукою поглядів щодо соціального призначення держави та засобів його реалізації, в системі яких чільне місце посідають фіскальні інструменти державного регулювання соціальних процесів у суспільстві.

      Вихідним у розумінні сутності соціальної функції держави є поняття “соціальні відносини”, яке на сьогодні не має однозначного, загальноприйнятого трактування ні у довідникових виданнях, ні у підручниках, ні у роботах класиків соціології або ж у сучасних наукових публікаціях. Поняття “соціальне” як характеристика однієї із сторін суспільного життя було введено К. Марксом. У своїх наукових працях К. Маркс і Ф. Енгельс при аналізі суспільства, його процесів і відносин використовують два терміни – суспільний (gesellschaftlich) і соціальний (social). Поняття “суспільний”, “суспільні відносини” вони вживали, коли йшлося про суспільство в цілому, про взаємодію його сторін – економічної, політичної, ідеологічної і т. д. Коли ж вони досліджували природу відносин людини з людиною, до факторів і умов життєдіяльності, становище людини і її роль у суспільстві, то застосовували поняття “соціальне”, “соціальні відносини” [163, c. 489; 164, с. 7; 165, с. 167; 166, с. 488].

      Автори одного із підручників із соціології визначають соціальне як сукупність тих чи інших властивостей і особливостей суспільних відносин, яка інтегрована індивідами в процесі спільної діяльності (взаємодії) у конкретних умовах і проявляється в їхньому ставленні один до одного, до свого становища у суспільстві, до явищ і процесів суспільного життя [311, c. 27]. Будь-яка система суспільних відносин (економічна, політична та ін.) стосується відносин між людьми і ставлення їх до суспільства. Тому кожна з цих систем завжди має свій чітко виражений соціальний аспект. Соціальне характеризує особливий аспект суспільних відносин. Воно “входить у всі види суспільних відносин, але не включає в себе цих відносини і не зводиться до їх суми” [214, c. 101].

      Інколи соціальне в соціологічній літературі розглядається досить широко як дихотомічне до природничого (соціальне – неприродниче будь-яке суспільне, якщо виходити з антитези природа/суспільство) або до індивідуального. З приводу останнього існують різні уточнення: це взаємодія щонайменше двох (але не безлічі) індивідів – свідчення насамперед сумісного характеру людської життєдіяльності, наявність зв’язків, які об’єднують їх у щось ціле і т. д. Таке розуміння соціальності є досить поширеним у світовій соціологічній літературі. Більше того, термін “соціальне” використовують і до тварин, які живуть і задовольняють свої природні потреби спільно у “спільнотах”, а не індивідуально [211, с. 33].

      Вся работа доступна по ссылке: http://diplomukr.com.ua/raboti/20593?mod=dissertations